— Це твоє ім’я?
Вона знову кивнула.
— Ти чоловік?
Вона сказала:
— Кат.
— Це твоя відповідь?
— Кат.
— Якщо це означає «так», кивни головою.
Реґана кивнула.
— Ти говориш якоюсь чужинською мовою?
— Кат.
— Звідки ти?
— Агобдів.
— Це така місцевість?
— Агобдівяін, — відповіла Реґана.
Психіатр замислився, а тоді спробував інший підхід.
— Тепер, коли я запитуватиму, ти відповідатимеш жестами: якщо «так» — киватимеш головою, якщо «ні» — хитатимеш. Ти мене зрозумів?
Реґана кивнула головою.
— У твоїх відповідях є сенс? — запитав він у неї. — Так.
— Ти хтось, кого знала Реґана? — Ні.
— Кого вона знає? — Ні.
— Вона тебе придумала? — Ні.
— Ти існуєш насправді? — Так.
— Частина Реґани? — Ні.
— Був колись частиною Реґани? — Ні.
— Вона тобі подобається? — Ні.
— Не подобається? — Так.
— Ти її ненавидиш? — Так.
— За те, що вона щось зробила? — Так.
— Ти вважаєш її винною в розлученні батьків? — Ні.
— Це має якийсь стосунок до її батьків? — Ні.
— До друзів? — Ні.
— Але ти її ненавидиш? — Так.
— Ти караєш Реґану? — Так.
— Хочеш завдати їй болю? — Так.
— Убити її? — Так.
— І ти тоді помреш разом із нею? — Ні.
Ця відповідь занепокоїла психіатра, він опустив голову й замислився. Коли він поворухнувся, рипнули пружини ліжка. У задушливій тиші хрипле дихання Реґани немовби виривалося з якихось прогнилих смердючих міхів. Тут, поруч. І водночас десь ніби здалеку. І лиховісно.
Психіатр знову глянув на потворне, викривлене обличчя дівчинки. Його очі гостро світилися від роздумів.
— Чи може вона зробити щось таке, що змусило б тебе її залишити? — Так.
— Можеш сказати, що саме? — Так.
— Ти мені скажеш? — Ні.
— Але ж…
Зненацька психіатр аж зойкнув від болю, з жахом відчувши, що Реґана схопила його за мошонку й стискає залізною рукою. Вирячивши очі, він силкувався вивільнитись, але не міг.
— Семе! Семе, допоможи! — розпачливо прохрипів він.
Суцільний бедлам.
Кріс кинулася до вимикача.
Підбіг Клайн.
Реґана, відкинувши назад голову, зайшлася демонічним реготом, а тоді завила по-вовчому.
Кріс дотяглася до вимикача. Клацнула. Перед її очима немовби мигтіли заповільнені чорно-білі кадри з фільму жахів: Реґана та лікарі звивалися на ліжку клубком сплетених рук та ніг, гримас, криків і прокльонів серед завивання, скиглення й того страхітливого реготу. Реґана рохкала, мов порося, іржала, наче кінь, а тоді плівка побігла швидше, ліжко почало нестямно хитатися й підстрибувати, а очі в Реґани закотилися, і з глибини її нутра вихопився немовби з кров’ю пронизливий крик жаху.
Реґана обм’якла й знепритомніла.
Щось невимовне залишило кімнату.
Якусь закляту мить ніхто не міг поворухнутися. Тоді поволі й обережно лікарі розплуталися. Вони підвелися й заціпеніло дивилися на Реґану, а потім Клайн із непроникним обличчям наблизився до ліжка, поміряв Реґані пульс і, вдоволений результатом, поволі й обережно накрив її ковдрою, після чого кивнув Кріс та психіатрові. Вони вийшли з кімнати й спустилися до кабінету, де впродовж якогось часу всі мовчали. Кріс сиділа на дивані, а Клайн і психіатр — на стільцях навпроти неї. Психіатр замислено щипав себе за губу, утупившись у кавовий столик.
Урешті-решт він зітхнув і глянув на Кріс, погляд якої був сповнений відчаю.
— Що то за чортівня? — прошепотіла вона виснажено й розпачливо.
— Чи ви розпізнали мову, якою вона говорила?
Кріс похитала головою.
— Ви сповідуєте якусь релігію?
— Ні, не сповідую.
— А ваша дочка?
— Ні.
Після цього психіатр іще довго розпитував про все, пов’язане з психічним станом Реґани в минулому, а коли закінчив, мав вельми стурбований вигляд.
— Що ж це таке? — запитала його Кріс, стискаючи й розтискаючи побілілими від напруги пальцями зіжмакану носову хустинку. — Лікарю, що з нею?
Психіатр відповів ухильно:
— Ну, важко ще однозначно сказати, — мовив він. — І, якщо чесно, з мого боку було б украй безвідповідально ставити діагноз після такого короткого обстеження.
— Але ж якісь припущення у вас повинні бути, — наполягала Кріс.
Психіатр поторкав брову, дивлячись у підлогу, зітхнув, а тоді нарешті глянув на неї й сказав:
— Гаразд. Я розумію вашу стурбованість, тому поділюся деякими враженнями. Але не сприймайте це за остаточні висновки, добре?