— Ну, я волів би сказати, що мені було дуже приємно, — мовив із серйозним виглядом детектив, тримаючи за криси свого капелюха, — але, враховуючи ситуацію… — Він легенько вклонився, похитав головою, а тоді знову звів очі. — Мені страшенно прикро.
Склавши на грудях руки й опустивши голову, Кріс неголосно сказала:
— Дякую вам. Дуже вам дякую.
Детектив прочинив двері, вийшов на вулицю, надів капелюха й знову подивився на Кріс.
— Ну, бажаю дочці одужати, — мовив він.
Кріс понуро всміхнулася.
— А вам бажаю врятувати світ.
Детектив сумовито й приязно кивнув, а тоді повернувся й, важко дихаючи, поволі пошкандибав вулицею. Кріс дивилася, як він підходить до поліційного авта, припаркованого на розі. Детектив схопився рукою за капелюх, коли з півдня раптово налетів різкий порив вітру, від чого залопотіли поли його обвислого пальта. Кріс опустила очі й зачинила двері.
Сідаючи вже на пасажирське сидіння поліційного авта, Кіндермен озирнувся й подивився на будинок. Йому здалося, ніби він зауважив якийсь рух у Реґаниному вікні, немовби чиясь худенька постать спритно відскочила вбік, ховаючись. Він не був певний. Бачив це бічним зором і так швидко, що це могло йому й привидітися. Він уважніше приглянувся й помітив, що віконниці відчинені. Дивно. Бо ж Кріс йому сказала, що вони постійно замкнені. Ще якийсь час детектив спостерігав за вікном. Там більше ніхто не з’являвся. Збентежено насупившись, детектив похитав головою, а тоді відкрив бардачок машини, дістав звідти складаного ножика й конверт для збору свідчень, витягнув найменше лезо ножика, засунув великого пальця в конверт і видобув із-під нігтя мікроскопічні частинки пофарбованої в зелений колір глини, що їх він непомітно зішкрябав, тримаючи в руках Реґанину фігурку. Закінчивши, він запечатав конверта й поклав його до внутрішньої кишені пальта.
— Гаразд, — сказав він водієві, — можемо їхати. — Вони від’їхали від бордюру, а коли вже прямували Проспект-стрит, Кіндермен попередив водія: — Обережно, — помітивши попереду скупчення автівок. Потім опустив голову, заплющив очі, утомлено стиснув пальцями перенісся й розпачливо зронив: — О Боже, що то за світ. Що за життя.
Пізніше того вечора, коли доктор Клайн робив Реґані ін’єкцію п’ятдесяти міліграмів спарину, щоб забезпечити її спокійний стан під час транспортування до Дейтона, штат Огайо, Кіндермен замислено стояв у своєму офісі, впираючись долонями в стіл і розмірковуючи, що можуть означати розрізнені фрагменти цієї загадкової інформації. Єдиним джерелом світла в кімнаті був вузенький промінь від допотопної настільної лампи, що яскраво освітлювала безладно розкидані там рапорти. Він вірив у те, що так може значно ліпше зосередити увагу. У пітьмі чулося його важке аденоїдне дихання, його погляд блукав з одного документа на інший, та зрештою детектив набрав повні груди повітря й заплющив очі. «Повний ментальний розпродаж! — нагадав він сам собі, як робив завжди, коли намагався очистити свій мозок для свіжого погляду. — Не має залишитися нічого!» Знову розплющив очі й перечитав звіт патологоанатома, що розтинав Деннінґза:
…розрив спинного мозку, проламаний череп, зламана шия, численні контузії, рани та садна; розтягнення шкіри шиї; екхімоз шкіри шиї; розриви платизми, кивального, ремінного, трапецієподібного та деяких дрібніших м’язів шиї, перелом хребта й хребців, розрив передньої та задньої поздовжніх зв’язок…
Він визирнув із вікна на темне місто. Баня Капітолія була підсвічена, а отже, конгрес іще й досі працював. Детектив іще раз заплющив очі, пригадуючи розмову з патологоанатомом того вечора, коли помер Деннінґз, майже опівночі, об 11:55.
— Таке могло статися під час падіння?
— Ну, це вкрай малоймовірно. Цьому б насамперед завадили кивальні та трапецієподібні м’язи. Поза тим іще треба було б подолати опір зчленувань шийного відділу хребта, а також зв’язок, що утримують разом кістки.
— Але просто кажучи, усе ж таки це можливо?
— Так. Він був п’яний, і всі ці м’язи, поза сумнівом, були в розслабленому стані. Можливо, якщо початковий удар або поштовх був достатньо потужний і…
— Він пролетів метрів десять-дванадцять до місця падіння?
— Ну так, власне; і якщо відразу після удару його голова в чомусь застрягла… іншими словами, якщо щось завадило нормальному обертанню його тіла разом із головою… тоді, можливо… і я підкреслюю, тільки можливо… що ми отримали б такий результат.
— А чи могла це зробити з ним якась інша людина?
— Так, але це мав би бути чоловік, наділений неймовірною силою.