Кіндермен перевірив, чи відповідають дійсності слова Карла Енґстрома про місце його перебування тоді, коли загинув Деннінґз. Час кіносеансу збігався, як і розклад автобусного руху. Ба більше, водій автобуса, на який Карл, за його словами, сів біля кінотеатру, здав зміну на перехресті Вісконсин-авеню та М-стрит, де Карл нібито вийшов на вулицю приблизно о дев’ятій двадцять. Відбулася перезмінка, і водій, який закінчував роботу, записав час свого прибуття в журналі: рівно о дев’ятій вісімнадцять. Проте на Кіндерменовому столі лежало повідомлення про відкриття 27 серпня 1963 року кримінальної справи на Енґстрома, якого звинувачено в тому, що впродовж кількох місяців він викрадав наркотичні препарати з оселі одного лікаря в Беверлі-Гіллз, де Карл і Віллі тоді працювали.
…народився 20 квітня 1921 року в Цюриху, Швейцарія. 7 вересня 1941 року одружився з Віллі Браун. Дочка Ельвіра народилася 11 січня 1943 року в Нью-Йорку, теперішня адреса проживання невідома. Відповідач…
Подальша інформація збивала детектива з пантелику.
Лікар, чиє свідчення вважали sine qua non, абсолютно необхідним для успішного судового переслідування, зненацька — і без жодного пояснення — забрав звинувачувальну заяву. Чому він так зробив? А коли лише через два місяці Кріс Макніл наймала Енґстромів на роботу, лікар дав йому позитивну характеристику.
Як це все пояснити?
Не було сумніву, що Енґстром поцупив наркотики, а проте результати медичного обстеження в період розгляду судової справи свідчили про брак будь-яких доказів того, що він був наркоман або бодай інколи вживав наркотики.
Чому так?
Не розплющуючи очей, детектив упівголоса процитував початок поеми Льюїса Керрола «Джабервака»: «Смажніло, і стрізькі товки ґирляли й ґимбли на горві…» Це був іще один його трюк для очищення мозку, і, закінчивши цитування, він розплющив очі й сфокусував погляд на ротонді Капітолія. Намагався викинути з голови все зайве, але, як завжди, виявив, що це завдання нездійсненне. Зітхнувши, глянув на звіт поліційного психолога про нещодавнє осквернення в церкві Святої Трійці: «…статуя… фалос… людські екскременти… Деміен Каррас». Підкреслив ці слова червоним. У тиші, що порушувалася тільки його хрипким диханням, він дістав наукову працю з чаклунства й розгорнув її на зазначеній скріпкою сторінці:
Чорна меса… форма поклоніння дияволові, ритуал, що складається насамперед із (1) заклику («проповіді») до творення зла серед людської спільноти, (2) злягання з демоном (вельми болючим, адже пеніс демона незмінно називають «крижаним») і (3) різноманітних осквернень, здебільшого сексуального характеру. Скажімо, виготовлялися незвично великі євхаристичні гостії (з борошна, фекалій, менструальної крові та гною), що їх потім розтинали й вживали як штучні вагіни, з якими люто злучалися священики, марячи, що вони ґвалтують Діву Марію або чинять содомський гріх з Ісусом Христом. Деколи глибоко в дівочу вагіну запихали фігурку Христа, а в її анус вставляли гостію, яку священик згодом розламував, вигукуючи богохульства й займаючись із дівчиною анальним сексом. Нерідко в ритуалі використовували також зображення в натуральну величину Христа й Діви Марії. Наприклад, образ Діви, що була зазвичай зображена в розпусній подобі шльондри, доповнювався грудьми, що їх могли смоктати прибічники культу, а також вагіною, у яку вони могли вставляти свої пеніси. Статуї Христа були оснащені фалосом для вчинення актів феляції чоловіками й жінками, а також для застромлювання їх у жіночі вагіни й чоловічі ануси. Інколи функцію такої статуї виконувала жива людина, яку прив’язували до хреста й вивержене сім’я якої збирали в богохульно освячений потир і використовували для виготовлення євхаристичної гостії для пізнішого освячення на вкритому екскрементами вівтарі. Це…
Кіндермен погортав сторінки, зупинившись на підкресленому параграфі, у якому йшлося про ритуальне вбивство, неспішно його перечитав, покусуючи подушечку вказівного пальця, а коли закінчив, насупився, похитав головою й замислено звів очі на лампу. Вимкнув її й вийшов з офісу.
Він поїхав у морг.
Коли Кіндермен підійшов до молодого працівника моргу, той сидів за письмовим столом, жуючи бутерброд із шинкою та сиром і струшуючи крихти з кросворда.
— Деннінґз, — хрипко зронив детектив.
Працівник кивнув, поспіхом заповнив горизонтальний рядок із п’яти літер, а тоді рушив уздовж коридора, тримаючи в руці бутерброд.
— Це там, — коротко повідомив він. Кіндермен рушив із капелюхом у руках услід за ним, услід за ледь чутним запахом кминового насіння й гірчиці, аж до рядів холодильних камер, у яких незрячі очі вже не бачили ніяких снів.