— Повільнішою ходою. — Детектив показав на горло. — Емфізема.
— Ой, вибачте. Звісно ж.
— Ви палите?
— Так, палю.
— Не варто цього робити.
— Послухайте, у чому річ? Чи не могли б ви перейти до суті, прошу вас, лейтенанте?
— Так, звісно; я постійно відхиляюся від теми. До речі, ви не зайняті? Я вас не відволікаю?
Каррас знову скоса подивився на Кіндермена поглядом, у якому читалося здивування.
— Відволікаєте від чого?
— Ну, можливо, від розумової молитви.
— Я думаю, вам таки скоро дадуть звання капітана, знаєте?
— Вибачте, отче. Я щось недочув?
Каррас похитав головою.
— Я сумніваюся, що ви бодай колись щось недочуваєте.
— Що ви маєте на увазі, отче? Що саме?
Кіндермен зупинився й зробив потужну спробу вдати спантеличеність, але, побачивши хитро прищурені єзуїтові очі, він опустив голову й жалісно всміхнувся.
— Ой, та звісно ж… психіатр. Кого я хотів надурити? Чуєте, це в мене просто така звичка, отче. Шмальц — методика Кіндермена. Ну, не буду видурнюватися й прямо скажу, про що мені йдеться.
— Про осквернення, — мовив Каррас.
— Отже, мій шмальц був марний, — зітхнув детектив.
— Вибачте.
— Нічого, отче, я сам це заслужив. Так, ці речі в церкві, — підтвердив він. — Правильно. Тільки йдеться, мабуть, про щось серйозніше, отче.
— Тобто про вбивство?
— Так, дайте мені ще одного копняка, отче Каррас. Мені це подобається.
Каррас знизав плечима.
— Ну, але ж «Відділ розслідування вбивств».
— Нормально, Марлоне Брандо. А вам не кажуть, що ви аж занадто мудрагель, як на священика?
— Mea culpa, — пробурмотів Каррас. Хоч він і всміхався, проте відчував жаль, що мимоволі міг применшити рівень самоповаги детектива. Він цього не хотів. І тепер був тільки радий, що дістав нагоду й самому виглядати збаламученим. — А який тут зв’язок? — запитав він, старанно насупивши брови. — Я щось не розумію.
Кіндермен наблизив до священика своє обличчя.
— Чуєте, отче, можна, щоб це було між нами? Конфіденційно? Щось на зразок сповіді, так би мовити?
— Так, звісно, — відповів Каррас. — І про що йдеться?
— Знаєте того режисера, що знімав був кіно, отче? Берка Деннінґза?
— Так, я його тут бачив.
— Ви його бачили, — кивнув на знак згоди детектив. — А вам відомо, як він помер?
Каррас знизав плечима.
— Ну, у газетах…
— Там була тільки частина всього.
— О?
— Так, частина. Тільки частина. Послухайте, що вам відомо про чаклунство?
Каррас збентежено скривився.
— Про що?
— Не поспішайте, слухайте, я зараз усе вам викладу.
— Маю надію.
— Так от, чаклунство… вам знайома ця тема? З чаклунського погляду, отче, а не полювання на них.
Каррас усміхнувся.
— Так, одного разу я написав про це статтю. З погляду психіатра.
— О, справді? Ой, це чудово! Прекрасно! Це додатковий бонус, отче Брандо! Ви можете значно більше мені допомогти, ніж я сподівався. Тоді слухайте… — Він схопив єзуїта за руку, і вони завернули за ріг, підходячи до лавки. — Гаразд, я в цій справі профан, не надто добре освічений. Маю на увазі формальну освіту, отче. Але я читаю. Слухайте, я знаю, що кажуть про людей із самоосвітою, що це жахливий приклад некваліфікованої робочої сили. Але стосовно мене… скажу вам прямо… я цього анітрохи не соромлюся. Анітрошечки, бо я… — Він раптом зупинив цей потік свідомості й похитав головою, дивлячись собі під ноги. — Шмальц, — простогнав він. — Я не годен його позбутися. — Він підвів голову. — Чуєте, ви вже мені вибачте; ви зайнятий.
— Так, я молюся.
Єзуїт це сказав із таким незворушним виглядом, що детектив аж раптово зупинився.
— Ви це серйозно? — спитав він, а тоді сам собі відповів: — Ні. — Він знову подивився на дорогу, і вони рушили далі. — Слухайте, я переходжу до суті справи. Осквернення, — сказав Кіндермен. — Чи це, на вашу думку, якось пов’язане з чаклунством?
— Так, можливо. Деякі ритуали використовують під час чорної меси.
— Чудово. А тепер щодо Деннінґза… ви читали, як він помер?
— Так, упав зі Сходів Гічкока.
— Ну, так я вам скажу, але… прошу вас… конфіденційно!
— Звісно.
Детектив раптом болісно скривився, усвідомивши, що Каррас не має наміру сідати на лавку. Він зупинився, і священик також зупинився біля нього.
— Ви ж не проти? — тоскно вимовив він.
— Проти чого?
— Щоб ми зробили зупиночку? Можливо, присіли б?