— …Простіше діяти в ситуаціях із духами небіжчиків, адже в більшості таких випадків нема проявів агресії, гіперактивності або моторного збудження. Однак інша головна форма сомнамбулічної одержимості характеризується тим, що нова особистість завжди ставиться до першої лиховісно й вороже. Фактично її головна мета — прагнення завдати страждань, а інколи навіть убити…
До будинку на Проспект-стрит доставили гамівні паси, і Кріс, бліда й виснажена, стояла, спостерігаючи, як Карл прилаштовував їх до ліжка й рук Реґани. Коли Кріс поправляла подушку, підставляючи її зручніше Реґані під голову, швейцарець випростався й жалісливо подивився на змучене обличчя дівчинки.
— Вона буде видужати? — запитав він.
Кріс промовчала. Поки Карл говорив, вона витягла з-під Реґаниної подушки якийсь предмет і тепер спантеличено його розглядала. Тоді зиркнула на Карла й суворо запитала:
— Карле, хто поклав сюди розп’яття?
— Синдром — це тільки прояв якогось конфлікту, почуття провини за щось, тому ми намагаємося з’ясувати, що стало його першопричиною. Ну, і найкраща процедура в таких випадках — гіпнотерапія, але нам не вдалося її застосувати. Тоді ми спробували наркосинтез, але й тут зайшли в безвихідь.
— Що ж робити далі?
— Чекати. Здебільшого чекати. Ми будемо боротися й сподіватися на краще. А поки що її треба покласти в лікарню.
Кріс знайшла на кухні Шерон, яка ставила на стіл друкарську машинку. Вона щойно принесла її з дитячої кімнати в підвалі. Віллі біля зливальниці різала моркву для рагу.
Кріс, ледве стримуючи роздратування, запитала:
— Це ти поклала розп’яття під подушку, Шер?
Шерон розгубилася:
— Що ти маєш на увазі?
— Не ти?
— Кріс, я навіть не знаю, про що ти говориш! Слухай, я ж тобі вже казала, Кріс, казала в літаку, що я не мала з Реґ жодної розмови на релігійні теми, хіба що «Бог створив світ» і ще, можливо, пару…
— Добре, Шерон, добре. Я тобі вірю, але ж…
— Я нічого не клала! — буркнула, уникаючи звинувачень, Віллі.
— Чорт забирай, але хтось його мусив там покласти! — вибухнула раптово Кріс. Тоді вона налетіла на Карла, який саме зайшов до кухні й відчиняв дверцята холодильника. — Карле! — гостро гукнула вона йому.
— Так, мадам, — спокійно озвався Карл, не повертаючи голови. Він складав у рушничок кубики льоду.
— Я ще раз тебе питаю, — процідила крізь зуби Кріс, мало не зриваючись на крик: — Це ти поклав те кляте розп’яття під подушку Реґані?
— Ні, мадам. Не я. Я цього не робити, — відповів Карл, кидаючи на рушничок черговий кубик льоду.
— Цей довбаний хрест не міг прийти туди сам, чорт забирай! — заверещала Кріс, різко повертаючись до Віллі та Шерон. — То хто з вас тут бреше? Признавайтеся!
Карл зупинив свою роботу й повернувся, дивлячись на Кріс. Її несподівана лють приголомшила всіх у кімнаті, аж тут вона раптово впала в крісло й заридала, обхопивши голову тремтячими руками.
— Ой, пробачте, я сама не тямлю, що роблю! — вимовила вона, ридаючи, надламаним голосом. — О Господи, я вже нічого не тямлю!
Віллі й Карл мовчки на це дивилися, а Шерон підійшла ззаду до Кріс і почала заспокійливо масажувати їй шию та плечі.
— Усе гаразд. Усе гаразд.
Кріс витерла рукавом обличчя.
— Ага, я думаю, що хоч хто б це зробив… — Вона намацала в кишені носову хустинку, висякалася, а тоді продовжила: — Хоч хто б це зробив, він тільки хотів допомогти.
— Слухайте, я ще раз вам повторюю й прошу мені повірити, що я не збираюся запроторити свою дитину в божевільню!
— Мадам, це зовсім не…
— Мені начхати, як ви це називаєте! І не надійтеся! Вона буде тільки зі мною!
— Мені так жаль. Усім нам жаль.
— Ага, якраз. Господи Ісусе, вісімдесят вісім лікарів, і все, що мені можуть сказати, — це повна фігня і!..
Кріс зірвала целофан із синьої пачки імпортних французьких сигарет «Ґолуаз блонд», зробила кілька глибоких затяжок, а тоді швидко загасила сигарету в попільничці й пішла нагору подивитися на Реґану. Кола вона відчинила двері, розрізнила в напівтемряві спальні чоловічу постать біля Реґаниного ліжка, що сиділа на дерев’яному стільці з прямою спинкою, приклавши руку до чола Реґани. Кріс підступила ближче. То був Карл. Коли Кріс підійшла до ліжка, він не подивився на неї й нічого не сказав, далі пильно придивляючись до обличчя дівчинки. Щось було в його руці, що лежала на Реґаниному чолі. Що саме? Тут вона зрозуміла, що це був імпровізований пакет із льодом.