— Ні, мадам, — заперечив він, — не я. — А тоді знову повернувся обличчям до Реґани.
Гаразд тоді, можливо, то Віллі.
Кріс повернулася на кухню, сіла за стіл і, розгорнувши книжку на розділі про одержимість, почала шукати якусь доречну інформацію про те, що, на думку лікарів із клініки Беррінджера, могло сприяти виникненню в Реґани відповідних симптомів.
І вона це знайшла.
Безпосереднім наслідком поширеної віри в демонів було явище, відоме під назвою одержимості. Це стан, за якого багато індивідуумів вірило, ніби їхніми фізичними та розумовими функціями заволодіває й бере їх під контроль або демон (що було найхарактерніше для обговорюваного періоду), або дух якогось мерця. Немає такого історичного періоду й такої частини земної кулі, де б не виникало подібне явище, описи якого майже не відрізняються в деталях, проте воно ще й досі не дістало адекватного пояснення. Попри досягнення психіатрії, дуже мало нового з’явилося від часу першої публікації фундаментального дослідження Трауґотта Естеррайха в 1921 році.
Кріс нахмурилася. Досі не дістало пояснення? Після розмови з лікарями в клініці Беррінджера в неї склалося інше враження.
Відомо лише, що в різні часи з різними людьми відбувалися такі великі метаморфози, що всім, хто їх оточував, здавалося, ніби вони мають справу з цілком іншою особою. Інколи мінялися не тільки голос, манери, риси обличчя й характерні рухи, але й сама людина сприймала себе цілковито іншою особою, що має нове ім’я, чи то людське, чи демонічне, і свою власну біографію. На Малайському архіпелазі, де навіть у наш час одержимість — звичне, буденне явище, дух мерця, вселяючись в одержимого, примушує його імітувати свої жести, голос і манери з такою разючою подібністю, що родичі покійного заливаються сльозами. Та якщо не брати до уваги так звану квазіодержимість, тобто випадки, які можна врешті-решт пояснити симуляцією, параноєю чи істерією, проблема завжди полягала в інтерпретації цього феномена. Найдавніші інтерпретації були пов’язані зі спіритизмом, і це враження тільки підсилювалося тим фактом, що нова особистість, яка вселялася в жертву, могла виявляти цілком недоступні цій жертві здатності. За демонічної форми одержимості «демон», скажімо, може говорити мовами, незнайомими першій особистості.
Ось воно! Оті нісенітниці, що плете Реґана! Спроба розмовляти іншою мовою?
Кріс швидко читала далі.
…або викликати різні парапсихічні явища, наприклад телекінез: рух об’єктів без застосування матеріальної сили.
Стукіт у стелю? Двигтіння ліжка?
…У випадках одержимості мерцями трапляються явища, подібні до того, що описав Естеррайх, коли один чернець у стані одержимості раптово став чудовим танцюристом, хоча досі в нього жодного разу не було навіть нагоди танцювати. Ці прояви іноді бувають такі разючі, що визначний психіатр Юнґ після дослідження подібного випадку спромігся лише частково пояснити те, що, на його думку, «аж ніяк не могло бути симуляцією»…
Кріс нахмурилася. Усе це вселяло тривогу.
…а Вільям Джеймз, найвидатніший психолог, якого будь-коли народила Америка, дійшов висновку про «ймовірність спіритуалістичного тлумачення явища» після старанного дослідження так званого «вотсецького чуда» — дівчини-підлітка з містечка Вотсека в штаті Іллінойсі, яку стало неможливо відрізнити від Мері Рофф — дівчинки, що за 12 років до того померла в державному притулку для божевільних…
Захопившись, Кріс не чула дзвінка, не чула, як Шерон перестала друкувати й пішла відчинити двері.
Здебільшого вважається, що демонічна форма одержимості зародилася в ранньому християнстві, але фактично одержимість, як і екзорцизм, має давнішу історію. Давні єгиптяни, а також представники найдавніших цивілізацій із берегів Тигру і Євфрату вірили в те, що фізичний та духовний розлад виникає внаслідок вселення в людину демонів. Ось, наприклад, уривок з опису ритуалу екзорцизму, спрямованого проти хвороб дітей у Давньому Єгипті: «Забирайся геть, ти, що приходиш у темряві, чий ніс звернений назад, чиє обличчя перевернуте догори дриґом. Ти прийшов поцілувати це дитя? Я не дозволю тобі…»
— Кріс!
— Шер, я зайнята.
— З тобою хоче побачитися детектив.
— О Боже, Шерон, скажи йому… — Кріс раптом затнулася, а тоді підняла голову й додала: — А втім, ні, стривай, Шерон. Скажи, нехай увійде. Запроси його.
Шерон пішла, а Кріс дивилася невидющими очима на сторінки книжки, охоплена ще не до кінця сформованим передчуттям жаху, що насувається. Чутно, як зачинилися двері. Кроки, що наближаються. Відчуття очікування. «Очікування? Але чого?» Мов яскравий сон, що вислизає з пам’яті, вона відчувала щось ніби знайоме й водночас невловне.