Вона боялася їх відчиняти.
Зайшла на кухню, сіла за стіл, відпила зі склянки, а тоді пригадала: «Я думаю, що його вбив якийсь кремезний чоловік». Вона подивилася на книжку з чаклунства. Щось там про це було. Але що? І знову легенькі кроки вниз сходами. Це Шерон вертається з Реґаниної спальні. Заходить на кухню. Сідає за стіл і вставляє новий аркуш паперу в друкарську машинку «Ай-Бі-Ем».
— Досить моторошно, — пробурмотіла вона, торкаючись кінчиками пальців клавіатури й приглядаючись до стенографічних нотаток на столі.
Дивлячись перед собою, Кріс неуважно відпила ковточок, тоді відставила склянку й знову втупилась в обкладинку книжки.
У кімнаті зависло відчуття неспокою.
Не відриваючи очей від нотаток, Шерон спробувала розвіяти тишу напруженим низьким голосом:
— Довкола М-стрит і Вісконсин є море гіпівських притулків. Там і наркомани, і окультисти, і кого там тільки немає. Полісмени їх називають «пекельними псами». Цікаво, чи не міг Берк…
— Ой, та заткайся, Шер! — вибухнула раптово Кріс. — Забудь про це, ясно? З мене досить однієї Реґ! Ти зрозуміла?
Запала мовчанка, а тоді Шерон почала друкувати в шаленому темпі, а Кріс уперлася ліктями об стіл і затулила долонями обличчя. Шерон зненацька рвучко відсунула крісло так, що аж зарипіла підлога, зірвалася з місця й рушила з кухні геть.
— Я йду прогулятися, Кріс, — зронила вона крижаним голосом.
— Чудово! І тримайся подалі від клятої М-стрит! — гукнула Кріс, не підносячи голови.
— Ясно!
— І від Н-стрит!
Кріс почула, як відчинилися й зачинилися вхідні двері, зітхнула, забрала з обличчя руки й підвела голову. Її почало гризти сумління. Цей емоційний вибух допоміг їй зняти напругу. Але не зовсім: той лиховісний відблиск хоч і став не таким пронизливим, проте й далі залишався десь на краю її свідомості. «Позбудься його!» Кріс набрала повні груди повітря й спробувала зосередитися на книжці. Знайшла відповідне місце й почала нетерпляче, гарячково гортати сторінки, шукаючи специфічних описів, що відповідали б симптомам Реґаниної хвороби: «…синдром демонічної одержимості… випадок із восьмирічною дівчинкою… ненормальне… чотири міцних чоловіки не могли втримати її від…»
Перегорнувши сторінку, Кріс завмерла.
Тоді кроки: Віллі прийшла на кухню з продуктами.
— Віллі? — безбарвним голосом гукнула Кріс, не відриваючи очей від книжки.
— Так, мадам, я тут, — озвалася Віллі. Вона ставила сумки з продуктами на білий кахель кухонного столу. Кріс із непроникним виразом підняла тремтячими пальцями книжку й запитала:
— Це ти принесла в кабінет цю книжку, Віллі?
Віллі підступила на пару кроків, зиркнула скоса на книжку, коротко кивнула й рушила назад до сумок із продуктами зі словами:
— Так, місіс. Так. Так, я принести її.
— Віллі, а де ти її знайшла? — запитала помертвілим голосом Кріс.
— Нагорі, у спальні, — відказала Віллі, витягаючи із сумок продукти й ставлячи на кухонний стіл.
Кріс не відводила очей від сторінок книжки, що лежала перед нею на столі.
— У чиїй спальні, Віллі?
— У спальні міс Реґани, місіс. Я знайти її під ліжком, коли прибирала.
Широко розплющивши очі, Кріс запитала онімілим голосом:
— Коли ти її знайшла?
— Коли всі поїхати в лікарню, мадам, коли я чистила в спальні Реґани.
— Віллі, ти в цьому певна?
— Я певна.
Кріс дивилася на сторінки книжки і якийсь час не ворушилася, не кліпала, не дихала, бо спогад про відчинене вікно в Реґаниній спальні в день нещасливого випадку з Деннінґзом увірвався нестримно в її пам’ять, простягнувши кігті, мов хижий птах, що знав її ім’я. Вона впізнала щось до болю знайоме, дивлячись на праву сторінку розгорнутої книжки, з краю якої по всій довжині була акуратно відірвана вузенька смужка паперу.
Кріс рвучко звела голову. Якась метушня в спальні Реґани: швидкі й гучні удари зі страхітливим відлунням, важким і водночас приглушеним, немовби хтось гатив молотом по вапняковій стіні якоїсь древньої гробниці.
Болісний, нажаханий вереск Реґани. У ньому розпач, благання!
Карл сердито й нажахано кричить на Реґану!
Кріс вискочила з кухні.