— Ми не даємо обітниці розумової бідності.
Вона відчула в його голосі роздратування, знизала плечима й задивилася на річку.
— Бачите, я просто вас не знаю і… — Вона зробила глибоку затяжку, тоді видихнула дим, загасила недопалок об парапет і пожбурила його в річку. — Ви товариш отця Даєра, це правда?
— Так.
— Досить близький?
— Досить близький.
— Чи він розповідав щось про вечірку?
— Дома у вас?
— У мене вдома.
— Так, він казав, що ви нібито нормальна людина.
Вона не вловила іронії або не дала взнаки.
— Чи він говорив щось про мою дочку?
— Ні, я навіть не знав, що у вас є дочка.
— Їй дванадцять. То він її не згадував?
— Ні.
— І не казав, що вона вчинила?
— Він зовсім про неї не згадував.
— Бачу, що священики вміють тримати язик за зубами, так?
— По-різному буває, — відповів Каррас.
— І від чого це залежить?
— Від священика.
Десь на краєчку єзуїтової свідомості спалахнув застережний сигнал про жінок із невротичним потягом до священиків, жінок, що підсвідомо або маскуючись якимись вигаданими проблемами, намагалися звабити недоступних їм духовних осіб.
— Знаєте, я маю на увазі щось таке, як сповідь. Вам же не дозволено розкривати її тайну, правда?
— Так, це правда.
— А поза сповіддю? — запитала вона. — Тобто якщо… — Її руки тепер не знаходили собі місця й тремтіли. — Мені цікаво. Я… Ні. Ні, я справді хотіла б це знати. От якби якась особа була, скажімо, злочинець, наприклад убивця або щось таке, розумієте? Якби вона звернулася до вас по допомогу, чи ви повинні були б здати її в поліцію?
Вона потребувала якихось порад? Чи позбувалася сумнівів на шляху до навернення? Каррасові було відомо, що для деяких людей дорога до спасіння душі пролягала над проваллям, що його треба було перейти хитким місточком.
— Якби ця особа звернулася по духовну допомогу, я б певніше за все цього не зробив, — відповів він.
— Ви б її не здали?
— Ні, не здав би. Але спробував би переконати її зробити це самій.
— А як би ви поставилися до екзорцизму?
Якийсь час Каррас мовчки дивився на неї.
— Я перепрошую? — вимовив він зрештою.
— Якби в людину вселився якийсь демон, як би ви поставилися до екзорцизму?
Каррас відвернувся, набрав повні груди повітря, а тоді знову подивився на неї.
— Ну, спершу цю людину треба було б посадити в машину часу й відправити в шістнадцяте століття.
Кріс спантеличено нахмурилася.
— Що ви маєте на увазі?
— Просто такого вже не буває.
— О, справді? І відколи?
— Відколи? Відтоді, як ми дізналися про душевні хвороби, про шизофренію, про роздвоєння особистості, про все те, чого мене навчали в Гарварді.
— Ви що, жартуєте?
Голос Кріс затремтів, вона це вимовила так безпомічно й розгублено, що Каррас одразу пожалкував про свої різкі слова. «Звідки вони взялися?» — дивувався він. Зірвалися з його вуст самі по собі, мимоволі.
— Багато освічених католиків, — додав він лагіднішим тоном, — не вірять більше в диявола, а що стосується одержимості, то, відколи я долучився до ордену єзуїтів, ще не зустрічав священика, що хоч би раз у житті виконував обряд екзорцизму. Жодного.
— Ви справді священик чи вас відібрали на цю роль для фільму? — несподівано вигукнула ображена й розчарована Кріс. — Бо що ж тоді ці всі біблійні історії про Ісуса, що виганяв демонів?
Каррас відповів не менш палко:
— Послухайте, якби Христос тоді сказав, що всі ці люди хворі на шизофренію, а я гадаю, що так воно й було, його б, мабуть, розіп’яли на три роки раніше.
— О, справді? — Кріс приклала тремтячу руку до окулярів, намагаючись себе опанувати. — Але так сталося, отче Каррас, що одержимою стала дуже близька мені людина, і їй потрібна допомога екзорциста. Ви б до цього взялися?
Каррасові ця вся ситуація здалася раптом нереальною: Кі-бридж, потік машин, за річкою «Гот шопп» із холодними молочними коктейлями, а поруч із ним кінозірка, що просить про екзорцизм. Він дивився на неї, не знаючи, що відповісти, а вона зняла свої завеликі чорні окуляри, і Каррас аж здригнувся, вражений відчайдушним розпачем у цих червоних виснажених очах. Він раптом усвідомив, як це серйозно.
— Отче Каррас, це моя дочка, — благально мовила вона. — Моя дочка!
— Тоді тим більше, — сказав він заспокійливо, — треба забути про екзорцизм і…
— Чому? — вибухнула раптом Кріс хриплим і надтріснутим голосом. — Поясніть мені чому! Господи, я цього не розумію!