— Я знаю.
— Ну то назви його.
Істота в подобі Реґани засичала до нього, виблискуючи безтямними очима й вихляючи головою, наче кобра.
— Назви його! — повторив Каррас.
Закотивши очі, Реґана заревла, як бугай, лютим ревом, що струснув віконниці й шибки у великому еркерному вікні. Якийсь час Каррас спостерігав за цим божевіллям, а тоді подивився на свою руку й вийшов із кімнати.
Кріс одразу відштовхнулася від стіни й стурбовано глянула на светр єзуїта.
— Що сталося? Вона блювала?
— Маєте рушника? — запитав її Каррас.
— Там є ванна! — поспіхом сказала Кріс, показуючи на двері в коридорі. — Карле, піди й припильнуй її! — кинула вона через плече, прямуючи вслід за священиком до ванної. — Мені так прикро! — вигукнула вона.
Єзуїт рушив до вмивальника.
— Ви їй даєте заспокійливе?
Кріс відкрутила кран і відповіла:
— Так, лібріум. Ось, скиньте светр і помийтеся.
— Яку дозу? — запитав Каррас, стягуючи чистою рукою светра.
— Я вам допоможу. — Кріс потягла за светра знизу догори. — Ну, сьогодні вона отримала чотириста міліграмів, отче.
— Чотириста?
Кріс підтягнула светра йому до грудей.
— Ага, бо тільки так ми змогли обв’язати її ременями. Ми мусили всі разом…
— Ви дали вашій дочці відразу чотириста міліграмів?
— Ви не повірите, яка вона сильна. Підніміть угору руки, отче.
— Гаразд.
Він підняв руки, і Кріс стягла з нього светра, відсунула завісу для душа й кинула светр у ванну.
— Я скажу Віллі, щоб почистила його вам, отче. — Вона пригнічено сіла на краєчок ванни й зняла з вішака рожевий рушник, мимоволі прикривши долонею вишитий темно-синіми нитками напис «Реґана». — Мені так прикро, — бідкалася вона.
— Не переймайтеся. Нічого страшного. — Каррас розстібнув правий рукав накрохмаленої білої сорочки й закотив його, виставивши напоказ мускулисту руку, усіяну тонкими темнавими волосинками, а тоді спитав: — Чи вона отримує бодай якусь поживу? — Він підставив руку під гарячий струмінь води, змиваючи блювотиння.
— Ні, отче. Тільки сустаген, коли засинає. Але вона видерла зонд.
— Видерла? Коли?
— Сьогодні.
Стурбований Каррас помив руки милом, прополоскав їх, замислився на мить, після чого похмуро сказав:
— Вашій дочці справді потрібно перебувати в лікарні.
Кріс опустила голову.
— Я цього не можу зробити, отче, — сказала вона тихо й невиразно.
— Чому не можете?
— Просто не можу, — повторила Кріс хриплим напівмертвим шепотом. — Вона… вона зробила щось таке, отче, що я не можу ризикувати, щоб хтось про це довідався. Лікар… чи медсестра… чи будь-хто інший.
Каррас спохмурнів, закручуючи крани. «От якби якась особа була, скажімо, злочинець». Він занепокоєно дивився на вмивальник, тримаючись за його краї.
— Хто їй давав сустаген? Лібріум? Інші ліки?
— Ми самі. Її лікар показав нам, як це робити.
— Вам потрібні рецепти.
— Ну, але ж ви теж могли б їх виписати, правда, отче?
Каррас, у голові якого крутилися різні думки, повернувся до неї з піднятими руками, зіткнувшись з її примарним і знеможеним поглядом. Він кивнув на рушник у її руках і вимовив:
— Прошу.
Кріс тупо на нього подивилася й перепитала:
— Що?
— Прошу подати рушника, — лагідно сказав Каррас.
— Ой, вибачте мені! — Кріс поспіхом дала йому рушника і, поки єзуїт витирав руки, запитала в нього з проблиском надії в голосі: — Ну то як тепер, отче? Гадаєте, вона одержима?
— Слухайте, а що ви знаєте про одержимість?
— Лише те, що читала, а дещо мені розповіли лікарі.
— Які лікарі?
— З клініки Беррінджера.
— Зрозуміло, — сказав Каррас, легенько схиливши голову. Він склав рушника й акуратно повісив його на вішак, а тоді запитав: — Міс Макніл, а ви католичка?
— Ні.
— А ваша дочка?
— Теж ні.
— Якої ж ви конфесії?
— Жодної.
Каррас замислено подивився на неї.
— Чому ж тоді ви звернулися до мене? — спитав він.
— Тому, що я була в розпачі! — вигукнула Кріс тремтячим голосом.
— Мені здається, ви казали, що це вам порадили зробити психіатри.
— Ой, та я вже не знаю, що я вам казала! Я була взагалі сама не своя!
Каррас обернувся, склав руки на грудях, сперся вагою свого тіла на білу мармурову підставку для вмивальника, подивився на Кріс і сказав, ретельно підбираючи слова:
— Послухайте, мене обходить лише одне — яким чином найкраще допомогти вашій дочці. Але мушу вам відверто сказати: якщо ви справді сподіваєтеся на екзорцизм як на автосугестивну шокотерапію, вам легше буде знайти виконавця ролі екзорциста на кіностудії, міс Макніл, бо католицька церква на це не піде, і ви лише втрачаєте дорогоцінний час.