Кріс кивнула.
— Так, намагаюся.
— Добре. Тепер уявімо, що людське тіло — це гігантський океанський лайнер, команда якого складається з усіх клітин мозку. Одна з цих клітин стоїть на капітанському мостику. Це капітан. Але йому ніколи достеменно невідомо, чим займається решта команди в трюмі. Він тільки знає, що корабель рухається своїм курсом і все відбувається належним чином. Цей капітан — це ви, ваша пробуджена свідомість. А в разі роздвоєння особистості стається таке… можливо… що одна з клітин, яка перебувала в трюмі разом з іншими членами команди, захоплює капітанський мостик і починає сама керувати кораблем. Іншими словами, влаштовує бунт. Чи вам тепер стало зрозуміліше?
Кріс недовірливо дивилася, не кліпаючи, на нього.
— Отче, це щось таке штучне й надумане, що легше, мабуть, повірити в існування того бісового диявола!
— Я…
— Слухайте, я не знаю всіх цих теорій і всякого такого, — урвала його Кріс низьким напруженим голосом, — але скажу вам ось що, отче: ви покажіть мені ідентичного двійника Реґани — з такими самими обличчям, голосом, запахом, манерами — і я миттєво знатиму, що це насправді не вона! Я знатиму це, відчую нутром, і я вам кажу, що та істота нагорі — не моя донька! А тепер скажіть мені, що робити! — вигукнула вона голосом, що зривався на крик і аж тремтів від стримуваних емоцій. — Скажіть, запевніть мене, що в неї просто щось негаразд із головою! Що ви абсолютно впевнені в тому, що їй не потрібен ніякий екзорцизм і що він їй не допоможе! Ну ж бо! Скажіть мені, отче! Скажіть!
Останні слова вона вже майже верещала.
Каррас відвернувся й кілька довгих секунд замислено мовчав. Потім знову пильно подивився на Кріс.
— Чи в Реґани низький тембр голосу? — неголосно спитав він. — Тобто в нормальному стані.
— Ні. Якраз навпаки — дуже високий.
— Гадаєте, вона розвивалася надто швидко для свого віку?
— Зовсім ні.
— Її коефіцієнт інтелекту?
— Пересічний.
— Що вона любить читати?
— Здебільшого книжечки про Ненсі Дрю й комікси.
— А стиль її мови тепер: як він відрізняється від звичайного?
— Цілком. Вона ніколи не вживала й половини цих слів.
— Ні, я маю на увазі не зміст її мови, а стиль.
— Стиль?
— Те, як вона компонує слова.
Кріс насупилася.
— Я й далі вас не зовсім розумію.
— У вас є якісь її листи? Шкільні твори? Запис її голосу був би…
— Так. Так, є плівка, яку вона записала для батька. Вона збиралася послати її йому замість листа, але так і не закінчила. Хочете послухати?
— Так, хочу. І ще мені будуть потрібні її медичні карти, особливо з клініки Беррінджера.
Кріс похитала головою, відвернувши очі.
— Ой, отче, я вже пройшла цей шлях і…
— Так. Так, я знаю, але хотів би переглянути їх сам.
— То ви й далі проти екзорцизму?
— Ні. Я тільки проти того, щоб нашкодити вашій дочці замість того, щоб допомогти.
— Але ви зараз говорите явно як психіатр, чи не так?
— Ні, я говорю також і як священик. Якщо я звернуся до канцелярії чи куди там іще по дозвіл на екзорцизм, мені треба буде навести суттєві докази того, що у випадку з вашою дочкою йдеться не тільки про психіатричну проблему, а ще й надати церкві переконливі свідчення ознак одержимості.
— Яких саме?
— Я ще не знаю. Мушу все дослідити.
— Ви що, жартуєте? Я думала, що ви експерт у цій галузі.
— У цій галузі немає експертів. Ви зараз, мабуть, краще ознайомлені з демонічною одержимістю, ніж більшість священиків. То як скоро ви зможете передати мені історію хвороби з клініки Беррінджера?
— Якщо треба, я полечу туди чартерним рейсом!
— А плівку?
Кріс підвелася.
— Зараз піду пошукаю.
— І ще одна річ.
— Яка?
— Та книжка, про яку ви згадували, з розділом про одержимість… ви не могли б пригадати, чи не читала її Реґана раніше, перш ніж почалася хвороба?
Кріс зосереджено думала, схиливши голову.
— Мені здається, вона читала щось за день до того, як почалася ця біда, хоч я не можу цього стверджувати стовідсотково. Але гадаю, що вона її колись читала. Тобто я таки певна. Досить певна.