— Бачите це? — запитав він.
— А що це таке?
— Я сказав Реґані, що це була свята вода, — м’яко відповів Каррас, — і коли я почав на неї бризкати, вона відреагувала дуже бурхливо.
— О, то це добре, отче. Хіба ні?
— Ні. Бо це зовсім не свята вода, а звичайна вода з-під крана.
— Ну? А яка тут різниця, отче?
— Святу воду освячено.
— Ой, я дуже цьому рада, отче! Справді рада! — роздратовано огризнулася Кріс. — Можливо, деякі демони просто тупі!
— Ви справді вірите, що в неї вселився демон?
— Я вірю, що в неї всередині є щось таке, що прагне її вбити, а те, що воно нездатне відрізнити сечу від пепсі, не має великого значення, ви так не гадаєте, отче Каррас? Вибачте, але ж ви хотіли взнати мою думку! — Кріс роздратовано загасила в попільничці сигарету. — То що ви тепер мені кажете? Екзорцизму не буде?
— Послухайте, я тільки починаю все з’ясовувати, — різко відповів їй Каррас, також починаючи дратуватися. — Але в церкви є певні критерії, яких треба дотримуватися, і для цього є вагомі підстави, щоб замість користі не завдати ще більшої шкоди, а також щоб не давати приводу для поширення марновірних нісенітниць, що їх роками нам приписують! Таких, скажімо, як священики, що левітують, або статуї Пресвятої Богородиці, що нібито плачуть кривавими сльозами в Страсну п’ятницю та інші свята! Гадаю, що я можу прожити без того, щоб робити свій внесок у такі дурниці!
— Може, дати вам пігулку лібріуму, отче?
— Вибачте, але ви хотіли взнати мою думку.
— Гадаю, ви мене ознайомили з нею.
Каррас сягнув по сигаретну пачку.
— Мені теж, — попросила Кріс.
Каррас подав їй пачку. Кріс узяла сигарету, тоді Каррас. Він припалив обидві сигарети, і вони затягнулися й видихнули дим із явним полегшенням, що довкола знову запанував спокій.
— Прошу вибачити, — сказав Каррас, втупивши очі в стіл.
— Ага, ці сигарети без фільтра вас колись уб’ють.
Вони курили мовчки, а Кріс дивилася крізь височенне, від стелі до підлоги, вікно на міст Кі-бридж. Почула м’яке періодичне постукування. Кріс обернулася й побачила, що Каррас, не відводячи очей від сигаретної пачки, поволі крутив її між пальцями.
Раптом він підвів голову й зіткнувся з вологим і запитливим поглядом Кріс.
— Гаразд, послухайте, — сказав він, — я зараз розповім вам про деякі ознаки, що їх може визнати церква за докази, перед тим як дати офіційний дозвіл на проведення ритуалу екзорцизму.
— Ага, добре. Хотіла б їх почути.
— По-перше, говоріння мовою, якої людина досі не знала й не вивчала. Я над цим працюю. Побачимо. Тоді ще ясновидіння, хоча в наш час це можуть пояснити звичайною телепатією або екстрасенсорикою.
— І ви в це вірите?
Каррас пильно подивився на неї, на її недовірливу, похмуру міну. «Вона це серйозно», подумав він.
— У наші дні це неможливо заперечувати, — сказав він їй, — хоча, як я вже казав, тут немає нічого надприродного.
— От тобі й на, Чарлі Браун!
— Я бачу, що й ви не позбавлені скепсису.
— А які інші симптоми?
— Ну, останнє, що може прийняти церква… я процитую… це «здатності, недоступні її можливостям або віку». Це може означати що завгодно, тобто будь-які незбагненні паранормальні або окультні явища.
— О, справді? А що тоді з тими стуками об стіну або тим, як її підкидало над ліжком?
— Саме по собі це нічого не означає.
— Ну, а що тоді з тими штуками на її шкірі?
— Якими штуками?
— Я вам не казала?
— Що не казали?
— О, та це сталося в клініці Беррінджера, — пояснила Кріс. — Там з’явилися… ну… — Вона провела пальцем по грудях. — Знаєте, немовби написи? Якісь букви. Вони з’являлися в неї на грудях, а тоді щезали. Ось так.
Каррас нахмурився.
— Ви сказали «букви». Не слова?
— Ні, не слова. Просто літера «М» раз або двічі. Тоді літера «Л».
— І ви це бачили? — запитав у неї Каррас.
— Не бачила. Але мені сказали.
— Хто вам сказав?
— Та як хто, чорт забирай, лікарі в клініці! — роздратовано зронила Кріс. А тоді вибачилася: — Гаразд, перепрошую. Та ви й самі побачите в медичній карті. Це не вигадка.
— Але це також може бути природним явищем.
— Де? У Трансильванії?! — знову вибухнула Кріс, не вірячи власним вухам.
Каррас похитав головою.
— Слухайте, мені траплялись у журналах описи подібних речей, і єпископ може висунути це як контраргумент проти нас. Я пригадую один випадок, коли тюремний психіатр описував, як його пацієнт-в’язень міг вводити себе в стан трансу, від чого на його шкірі з’являлися знаки зодіаку. — Він показав собі на груди. — Шкіра там немовби піднімалася.