— Ну, якщо чесно, я вважаю, що Реґані найкраще може допомогти інтенсивна психотерапія.
Кріс мовчки подивилася на Карраса, округливши очі, а тоді дуже повільно похитала головою.
— У жодному разі!
— Де її батько? — запитав Каррас.
— У Європі.
— Чи ви повідомили його про те, що діється?
— Ні.
— Ну, мені здається, якби він був тут, це допомогло б.
— Слухайте, тут уже нічого не допоможе, за винятком чогось нечуваного! — вибухнула Кріс лунким і тремтячим голосом.
— Думаю, його таки слід викликати.
— Навіщо?
— Це могло б…
— Я вас просила вигнати геть демона, чорт забирай, а не запрошувати сюди ще одного! — викрикнула Кріс зі спотвореним від болю обличчям. — Що раптом трапилося з екзорцизмом?
— Послухайте…
— На біса мені потрібен той Говард?
— Поговоримо про це пізніше, коли…
— Кажіть зараз, чорти б його побрали! Яка в біса може бути користь із того Говарда?
— Ну, існує велика ймовірність того, що причиною хвороби Реґани стало почуття провини через…
— Провини через що? — верескнула Кріс, нестямно вирячивши очі.
— Це могло бути…
— Розлучення? Знов оте психоаналітичне лайно?
— Але…
— Реґана винна в тому, що вбила Берка Деннінґза! — пронизливо крикнула Кріс, притиснувши долоні до скроні. — Вона його вбила! Вона його вбила, і тепер її посадять, запроторять! О Боже мій, Боже…
І Кріс розридалася, а Каррас підхопив її обм’якле тіло й повів до дивана.
— Усе гаразд, — лагідно примовляв він, — усе гаразд…
— Ні, її заберуть… від мене, — ридала Кріс. — Її посадять… посадять…
— Усе гаразд.
Каррас поклав Кріс на диван і допоміг їй лягти там на повен зріст, а сам сів скраєчку, узявши її за руку. У голові нестямно літали думки. Про Кіндермена. Про Деннінґза. Ридання Кріс. Нереальність усього цього.
— Гаразд… усе гаразд… не переживайте… усе буде добре…
Невдовзі ридання стихли, і він допоміг їй сісти. Приніс їй воду й пачку паперових серветок, що їх знайшов на поличці за баром, а тоді сів біля неї.
— Ой, я така рада, — вимовила Кріс, сякаючись і шморгаючи носом.
— Ви раді?
— Ага, рада, що більше не тримаю це в собі.
— О, ну, так… так… так, це добре.
І єзуїт знову відчув на своїх плечах важкий тягар. «Нічого! Нічого більше не кажи!» — спробував він сам себе застерегти, але натомість лагідно спитав у Кріс:
— Хочете розповісти ще щось?
Кріс мовчки кивнула, а тоді ледь чутно вимовила:
— Так. Так, хочу. — Вона витерла очі й почала розповідати судомно й уривчасто про Кіндермена, про вузенькі смужки паперу, видерті зі сторінок книжки про чаклунство, і про її переконаність у тому, що Деннінґз був у Реґаниній спальні того вечора, коли помер. Про аномально потужну силу Реґани й про те, що Кріс бачила, на її думку, особу Деннінґза з головою, скрученою назад. Закінчивши, вона спустошено чекала, як на все це відреагує Каррас, і коли він уже збирався сказати, що про це думає, то подивився в її очі та на благальний вираз обличчя й натомість сказав:
— Ви ж не можете бути справді впевненою в тім, що це скоїла вона.
— А як же тоді голова Берка, скручена цілком назад? І те, що він казав?
— Ви ж і самі боляче вдарилися об стіну, — озвався Каррас. — Ви теж були в стані шоку. Вам це все уявилося.
Не відводячи від Карраса своїх помертвілих очей, Кріс тихенько вимовила:
— Ні. Берк мені сказав, що це скоїла вона. Вона виштовхнула його з вікна й убила.
Якусь мить священик ошелешено дивився на неї порожніми очима, а тоді опанував себе.
— Ваша донька психічно неврівноважена, — сказав він, — тому її словам не можна вірити.
Кріс опустила голову й похитала нею.
— Я не знаю, — ледь чутно прошепотіла вона. — Не знаю, чи роблю все правильно. Але я гадаю, що це скоїла вона, а отже, вона може вбити ще когось. Не знаю. — Вона знову звела на Карраса сповнений безнадії порожній погляд і хрипко прошепотіла йому: — Що ж мені робити?
У Карраса все опустилося всередині. Тягар, що тиснув йому на плечі, перетворився на бетонний розчин, що гуснув і прибирав обрисів його спини.
— Те, що мали зробити, ви вже зробили, — сказав він. — Ви все комусь розповіли, Кріс. Розповіли мені. Тож тепер залиште мені вирішувати, що тут найліпше зробити. Ви на це погодитеся? Будь ласка, залиште все мені.
Витираючи очі рукою, Кріс кивнула й сказала:
— Ага. Ну так, звичайно. Так буде найліпше. — Силувано всміхнувшись, вона додала слабеньким голосом: — Дякую, отче. Дуже вам дякую.