— Вам тепер краще?
— Так.
— Тоді зробите мені послугу?
— Звісно, що завгодно. Яку послугу?
— Підіть на якийсь фільм.
Якусь мить Кріс тупо на нього дивилася, а тоді всміхнулася й похитала головою.
— Ні, терпіти не можу кіно.
— Тоді відвідайте друга чи подругу.
Кріс тепло глянула на нього.
— Мій друг сидить отут.
— Вірю вам. Але хоч трохи відпочиньте, прошу вас. Ви обіцяєте?
— Так, обіцяю.
Каррасові ще щось пригадалося, і він запитав:
— Ви думаєте, це Деннінґз приніс нагору книжку чи вона вже там була?
— Думаю, що вже була.
Дивлячись трохи вбік, Каррас кивнув.
— Розумію, — тихенько мовив він. А тоді раптово підвівся. — Ну добре. До речі, віддати вже вам авто?
— Ні, нехай іще буде у вас.
— Тоді гаразд. Зайду ще до вас пізніше.
Опустивши голову, Кріс тихенько сказала:
— Добре.
Каррас вийшов із будинку на вулицю, а в його голові хаотично снували думки. Реґана вбила Деннінґза? Що за божевілля! Він уявив, як вона виштовхує його з вікна спальні і як він котиться вниз цими довгими й стрімкими кам’яними сходами, перевертаючись безпомічно знову й знову, аж поки його світ зненацька зупиняється. «Неможливо! — подумав Каррас. — Ні!» Але ж Кріс майже переконана, що так воно й сталося! Її істерика! «І це саме воно! — спробував переконати сам себе священик. — Це просто істерична гра уяви!» І все ж таки…
Каррас намагався впіймати інші переконливі пояснення, що відлітали, мов опале листя, гнане вітром.
Коли він проминав мало не прямовисні сходи за будинком, знизу, від річки, до Карраса долинули якісь звуки, він зупинився й поглянув униз, де вздовж річки тягнувся канал. Губна гармоніка. Хтось награвав «Долину Червоної річки», улюблену з дитинства пісню єзуїта. Він стояв і слухав, аж поки внизу змінилися вогні світлофора й меленхолійну мелодію заглушили шум машин, що рухалися М-стрит, та важкий тягар світу, що змучено стікав кров’ю серед викидних газів, благаючи про допомогу. Дивлячись невидющими очима на сходи, Каррас засунув руки в кишені й знову гарячково почав думати про скруту, у якій опинилися Кріс Макніл, Реґана, а ще давніше отець Люка, що штурхав ногами мертвого Транкілля. Щось треба робити. Але що? Чи він надіється перехитрити лікарів із клініки Беррінджера? «Ви справді священик чи вас відібрали на цю роль для фільму?» Каррас неуважливо кивнув, пригадавши випадок одержимості, що стався з одним французом на ім’я Ашілль, який, як і Реґана, називав себе дияволом і чия хвороба, як і Реґанина, мала своїм корінням почуття провини, тільки в ситуації з Ашіллем це були гризоти сумління за подружню зраду. Видатний психолог Жане вилікував його, навіявши йому гіпнотично присутність дружини, що з’явилася перед Ашіллем у його галюцинаціях і врочисто його вибачила. Каррас кивнув. Так, навіювання могло б спрацювати і з Реґаною. Але не через гіпноз. Це вже випробовували в клініці Беррінджера. Протидійним навіюванням для Реґани, подумав він, могло стати те, на чому постійно наполягала її мати. Ритуал екзорцизму. Реґана знала, що це таке і якого можна очікувати ефекту. Її реакція на святу воду. Вона прочитала про це в одному з розділів книжки, і в цьому ж розділі були описи успішних екзорцизмів. Це може спрацювати! Справді, може! Але ж як тоді дістати дозвіл із церковної канцелярії? Як надати всі свідчення, не згадуючи про Деннінґза? Каррас не міг би збрехати єпископові. Які ж тоді в нього є достатньо переконливі факти? Його скроні почали пульсувати від головного болю, і Каррас поторкав рукою чоло. Він знав, що йому треба виспатися. Але не міг собі цього дозволити. Не зараз. «Які ж факти? Плівки в інституті? Що міг там знайти Френк? Чи там було хоч щось, варте цих пошуків? Ні. Хоча хтозна? Реґана не змогла відрізнити святу воду від води з-під крана. Точно. Але ж, якщо вона нібито читала мої думки, чому тоді вона не вловила цієї різниці?» Каррас знову приклав руку до чола. Головний біль. Плутанина в думках. «Годі вже, малий! Хтось помирає! Прокинься!»
Повернувшись до своєї кімнати, Каррас подзвонив до інституту. Френка не було. Він замислено відклав слухавку. Свята вода. Вода з-під крана. Щось тут є. Він розгорнув «Ритуал» на сторінці з настановами для екзорцистів: «…злі духи… оманливі відповіді… може здатися, що вражений недугою зовсім не одержимий». «Чи це воно?» — подумав Каррас. Але відразу нетерпляче відігнав цю думку геть. «Про яку чортівню ти говориш? Які ще “злі духи”?»
Він різко згорнув книжку й знову почав переглядати медичні карти, гарячково й поспіхом шукаючи там бодай щось таке, що допомогло б йому виправдати необхідність екзорцизму. «Ось дещо. Жодного попереднього прояву істерії. Це вже щось. Хоч і слабенький доказ. Там ще щось було, — згадав він, — якась невідповідність. Що ж це було?» Він пригадав. «Не надто переконливо. Але хоч щось». Він подзвонив Кріс Макніл. Вона була заспана.