Каррас поїхав назад до будинку Кріс, але, зупинившись на перехресті Проспект-стрит і Тридцять п’ятої, він аж заціпенів за кермом: на водійському сидінні авта, припаркованого під єзуїтським гуртожитком, побачив Кіндермена, що пильно вдивлявся перед собою, виставивши лікоть із вікна. Каррас завернув праворуч, перш ніж детектив із розслідування вбивств міг його помітити. Швидко знайшов вільне місце, припаркувався й замкнув авто на ключ, а тоді попростував за ріг, немовби прямуючи до гуртожитку. «Він що, стежить за будинком?» — стурбовано подумав Каррас. Його знову почав переслідувати привид Деннінґза. Чи не міг Кіндермен підозрювати, що Реґана?..
«Спокійно, хлопче! Спокійно! Не поспішай!»
Він обійшов авто ззаду й нахилився до відчиненого вікна з пасажирського боку.
— Вітаю, лейтенанте, — приязно мовив він. — Приїхали до мене в гості чи просто вирішили подихати свіжим повітрям?
Детектив розгублено озирнувся, але тоді засяяв усмішкою.
— Це ви, отець Каррас? Так ось де ви! Дуже радий вас бачити!
«Фальшива гра, — подумав Каррас. — Що він замислив? Не показуй йому, що ти стурбований! Невимушено підіграй!»
— А знаєте, що вас оштрафують? — Каррас показав на знак. — У будні стоянка заборонена з четвертої до шостої.
— Не страшно, — прохрипів Кіндермен. — Я ж розмовляю зі священиком. Тут, у Джорджтауні, кожна дамочка, що виписує штрафи, католичка.
— Як ваші справи?
— Чесно кажучи, отче Каррас, лише так собі. А ваші?
— Не можу нарікати. Чи ви вже розкрили той випадок?
— Який?
— Ну, знаєте, з кінорежисером?
— О, цей випадок. — Детектив махнув рукою: мовляв, що тут говорити. — І не питайте! Слухайте, а що ви робите сьогодні? Маєте багато справ? Бо в мене є контрамарки до «Байоґрефу». Там крутять «Отелло».
— Залежно від того, хто там у ролях.
— Хто у ролях? Джон Вейн у ролі Отелло, а Дездемону грає Доріс Дей. Ви задоволені? Це безплатно, отець Марлон Страшенно Скрупульозний! І це Вільям Шекспір! Яка різниця, хто там у ролях! То що, підемо?
— Мабуть, цього разу без мене. Роботи по горло.
— Я бачу, — сумовито озвався детектив, дивлячись на обличчя єзуїта. — Працюєте, мабуть, допізна? Жахливо виглядаєте.
— Та я завжди виглядаю жахливо.
— Але тепер іще жахливіше. Забудьте про роботу! Перепочиньте хоч один вечорок! Дістанете насолоду!
Каррас вирішив для експерименту торкнутися оголеного нерва.
— А ви певні, що там сьогодні «Отелло»? — запитав він, пильно дивлячись на детектива. — Мені здавалося, що в «Байоґрефі» нині йде якийсь фільм за участю Кріс Макніл.
Детектив на мить завагався, але тоді швидко заперечив:
— Ні, ви помиляєтеся. Сьогодні там «Отелло».
— Он як. А що ж тоді привело вас сюди?
— Та ж ви! Я спеціально приїхав, щоб запросити вас на фільм!
— Так, їхати, мабуть, набагато легше, ніж зателефонувати.
Детектив вигнув брови у вельми непереконливій спробі надати собі невинного вигляду.
— Ваш телефон був зайнятий.
Єзуїт мовчки й стурбовано подивився на нього.
— У чому річ? — здивувався Кіндермен. — Що таке?
Каррас простягнув до нього руку, підняв Кіндермену повіку й придивився до його ока.
— Не знаю, — спохмурнів він. — Ви жахливо виглядаєте. Боюся, щоб ви не злягли з міфоманією.
— Не чув такої хвороби. Вона серйозна?
— Так, але не смертельна.
— То що це? Я збожеволію, якщо ви не скажете!
— Подивіться в словнику, — порадив йому Каррас.
— Слухайте, не будьте таким зарозумілим. Хоч інколи віддавайте кесареві кесареве. Я представник закону. Я міг би вас депортувати, ви це знаєте?
— За що?
— Психіатр не повинен принижувати людей, а ще, чесно кажучи, від цього будуть у захваті гої. Ви й так їм усім як кістка в горлі, отче. Справді, їм просто соромно за вас. Кому потрібен священик у кросівках і спортивній куртці?
Легенько всміхнувшись, Каррас кивнув.
— Мушу йти. Тримайтеся. — Він двічі поплескав на прощання рукою по віконній рамі, а тоді повернувся й поволі рушив до входу в гуртожиток.
— Підіть до психоаналітика! — хрипко гукнув йому вслід детектив. Тоді його приязний вираз обличчя змінився на вельми стурбований. Він зиркнув крізь вітрове скло на будинок, тоді запустив мотор і поїхав далі вулицею. Проминаючи Карраса, натиснув на клаксон і помахав рукою. Каррас помахав у відповідь, а коли авто Кіндермена завернуло за ріг на Тридцять шосту вулицю, він зупинився і якийсь час стояв нерухомо, потираючи чоло тремтячою рукою. Чи справді вона могла це зробити? Чи могла Реґана так жахливо замордувати Берка Деннінґза? Каррас обернувся й гарячковим поглядом придивився до вікна Реґани, міркуючи, що, Бога ради, діється в цьому будинку? І скільки промине ще часу, перш ніж Кіндермен зажадає побачити Реґану? Матиме нагоду побачити особу Деннінґза? Почути його? І скільки мине часу, перш ніж Реґану запроторять до психлікарні? Або вона помре?