У ставленні до Брюно бабуся Мішеля не відчувала ворожості; на її думку, надто загальну, але в цілому вірну, він теж став жертвою цієї протиприродної матері. Отже, Брюно звик відвідувати Мішеля щочетверга. Він сідав на мотовоз у Кресі–ла–Шапель. Щоразу, коли була нагода (а нагода була майже завжди), він сідав навпроти якоїсь молоденької пасажирки. Здебільшого дівчата сиділи, закинувши ногу на ногу, або ж блузка була прозора, або ще щось… Він сідав не прямо навпроти, а скоріше по діагоналі, але часто на тій же лаві, метра за два. Він збуджувався вже з першого погляду на довге волосся, біляве або каштанове; вибираючи собі місце, проходячи між рядами, він відчував, як під плавками посилювався біль. Сідаючи, він одразу діставав з кишені носову хусточку. Треба було лише розкрити папку для паперу, покласти її на коліна, і все. Іноді дівчина розсувала ноги саме в ту мить, коли він діставав свого члена, йому навіть не потрібно було торкатися себе: він випускав струмінь, ледве побачивши перед очима її трусики. Хусточка була потрібна для безпеки, здебільшого він вивергав сім’я безпосередньо на сторінки своєї папки: на рівняння другого ступеня, таблиці видів комах, статистики з вуглевидобутку в СРСР. Дівчина продовжувала гортати журнал.
Минули роки, але Брюно все ще перебував під тягарем сумнівів, не знаходячи відповіді на безліч питань. Те, що з ним відбувалося, було безпосередньо пов’язане з товстим боязким малюком, чиї фотографії в нього збереглися. Цей хлопець був пов’язаний з болісним бажанням дорослого чоловіка, яким він став. Дитинство Брюно було болісним, отроцтво — жорстоким; тепер йому сорок два, тож якщо розмірковувати об’єктивно, до смерті ще далеко. Що йому залишилось у цьому житті? Мабуть, кілька феляцій, за які, це він точно знав, Брюно платитиме все з більшою готовністю. Життя, спрямоване на досягнення однієї мети, залишає мало місця спогадам. Чим швидкоплиннішою та важчою ставала ерекція, тим більше Брюно впадав у безвладну печальну розслабленість. Секс став головним сенсом його існування; тепер він зрозумів, що вже неможливо нічого змінити. З цієї точки зору, Брюно був типовим представником свого часу. За часів його отроцтва сувора економічна конкуренція, у полоні якої французьке суспільство перебувало понад двісті років, дещо пом’якшилася. Поширювалася думка, що при нормальному ході економічного розвитку суспільні умови мають змінюватись у бік деякого зрівняння можливостей. Політики та гіганти бізнесу постійно посилалися на шведську соціал–демократичну модель. Отже, Брюно не міг запалитись ідеєю перевершити своїх сучасників щодо економічного успіху. В професійному плані його єдиною — і доволі розумною — метою було проникнути в той «численний середній клас, що не має чітких меж», про який згодом писав Жіскар д’Естен. Але люди вміють створювати ієрархії: людина має відчувати свою перевагу над собі подібними. Данія та Швеція, що були зразком для європейських демократій у досягненні економічної рівності, разом з тим давали ще один приклад для наслідування — то був приклад
сексуальної свободи. Всередині того самого середнього класу, до якого все більше долучалися робітники і службовці, точніше, серед дітей цього прошарку населення, раптом відкрилося нове поле для боротьби самозамилування. Під час однієї лінгвістичної конференції, що відбувалась у липні 1972 року в маленькому баварському місті Траунштайні поблизу австрійського кордону, якийсь Патрік Кастеллі, молодий француз із його групи, протягом трьох тижнів зміг оволодіти тридцятьма сьома кралями. Брюно за той же час показав нульовий результат. Він дійшов до того, що показав продавщиці супермаркету свій пеніс — добре, що вона тільки пирснула зо сміху і не стала подавати на нього до суду. Цей Патрік Кастеллі, як і він, належав до буржуазної сім’ї та мав непогані успіхи в навчанні; що ж до майнового становища, тож їх перспективи були рівнозначні. Більшість юнацьких спогадів Брюно були в такому ж дусі.