12
СТАНДАРТНИЙ РЕЖИМ
Під час революцій ті, хто з такою дивною пихатістю присвоюють собі дешеву заслугу підбурювачів спокою, який викликав у їхніх сучасників вибух анархічних пристрастей, не помічають, що цим прикрим тріумфом вони в першу чергу зобов’язані ситуації, що склалася стихійно та була зумовлена певною сукупністю суспільних явиш.
Середина сімдесятих у Франції була позначена скандальним успіхом «Привиду раю», «Механічного помаранча» та «Тих, що вальсують» — трьох надзвичайно різних фільмів, масовий попит на які, проте, мав стати доказом комерційної перспективи «культури молодих», яка переважно ґрунтувалася на сексі та насильстві і яка впродовж наступних десятиліть мала завоювати все більший ринок. Розбагатілі тридцятирічні шістдесятих зі свого боку дістали цілковите задоволення від «Еммануелі», що вийшла на екран у 1974–му й була насичена картинами приємного проводження часу, екзотичними краєвидами і фантазіями. На культурному тлі фільм Жуста Жекена, сам по собі лишаючись іудео–християнським, став маніфестом вступу світу до цивілізації розваг.
У більш широкому сенсі рух за свободу звичаїв у 1974 році досяг важливих успіхів. 20 березня в Парижі відкрився перший клуб «Вітатоп», який мав зіграти новаторську роль у становленні культу тілесної фізичної сили. 5 липня було прийнято закон про громадянське повноліття з вісімнадцяти років, 11–го числа того ж місяця — закон про розлучення за обопільною згодою: стаття про подружню зраду була вилучена з Кримінального кодексу. Нарешті, 28 листопада під тиском лівих було прийнято закон Вейля, який дозволяв аборти. Після бурхливих спорів більшість коментаторів назвали цей закон «історичним». Справді, християнська антропологія, яка в країнах Заходу довгий час була для більшості незаперечною, надавала незмірного значення життю будь–якої людини, починаючи з моменту зачаття до моменту смерті; це значення ґрунтувалося на тому факті, що християни вірили в існування душі всередині людського тіла — душі, безсмертної за своєю суттю, яка в майбутньому мала поєднатися з Богом. Під впливом прогресу біології в дев’ятнадцятому і двадцятому століттях поволі виникала антропологія матеріалістична, яка радикально відрізнялася від попередніх та була набагато поміркованішою в своїх моральних вимогах. З одного боку, зародку, маленькому згустку тканини, що перебував у стані невпинного поділу і диференціації клітин, статус індивідуальної автономної істоти може бути надано тільки за умов певного соціального консенсусу (відсутність генетичної вади, що призводить до неповноцінності, згода батьків). З другого боку, старий, будучи осередком органів, що невпинно розпадаються, може реалізувати своє право на виживання лише за умови достатньої узгодженості своїх органічних функцій — введення концепції людської гідності. Етичні проблеми, що виникають у житті людей двох різних віків (спочатку аборт; потім, через кілька десятиліть, евтаназія), мають відтепер ґрунтуватися на протилежності поглядів на світ, на таких непримиренних визначних чинниках, як дві антропології, вкрай антагоністичних за своєю суттю.