Мішель пробув у палаті близько чверті години і весь час тримав бабусю за руку; потім прийшов інтерн і сказав, що найближчим часом його присутність може завадити. З нею, мабуть, мали щось робити — не операцію, ні, операція була неможлива. Але, мабуть, йшлося про якусь процедуру, зрештою ще не все втрачено.
Назад вони їхали мовчки. Марі–Терез вела «Рено-16» наче уві сні. За обідом теж більше мовчали, тільки час від часу спливали якісь спогади. На стіл подавала Марі–Терез, їй було необхідно рухатися, щось робити: іноді зупиниться, сплакне і знову піде до кухарки.
Анабель спочатку була присутня, коли відправляли машину невідкладної допомоги, потім — коли повернувся «Рено». Близько години попівночі вона підвелася з ліжка і одяглась; батьки вже спали; вона пішки дійшла до огорожі будинку Мішеля. У вікнах горіло світло. Мабуть, усі були у вітальні, але штори заважали побачити бодай щось. У цю мить пішов дрібний дощик. Минуло хвилин з десять. Анабель знала, що може подзвонити в двері й побачитися з Мітелем. Так само, як вона могла нічого й не робити. Вона не надто усвідомлювала, що переживає практичний урок свободи вибору. Хай там як, а досвід цей був надзвичайно жорстоким, після тих десяти хвилин вона більше ніколи не стане такою, як раніше. Через багато років по тому Мішель мав обґрунтувати стислу теорію людської свободи на базі аналогії з поведінкою надтекучого гелію. На атомному рівні обмін електронами між нейронами та синапсами, що відбувається в головному мозку, також підпорядковується правилу невизначеності, проте можна вважати, що спосіб дії людини визначений — як у своїй основі, так і в деталях — настільки ж жорстко. Як і поведінка будь–якої іншої природної системи. Однак за деяких, дуже рідкісних, обставин відбувається те, що християни називають чудом милосердя: з’являється хвиля нової когерентності й поширюється в мозку, виникає — тимчасово чи остаточно — новий тип поведінки, що регулюється іншою системою джерел гармонійних коливань; тоді ми можемо спостерігати те, що звичайно називається актом вільної свободи.
Нічого такого тієї ночі не відбулося, і Анабель повернулась додому. Вона відчувала себе значно постарілою. Двадцять п’ять років мине, перш ніж вона знову побачить Мішеля.
Телефон задзвонив близько третьої ночі; медична сестра здавалася щиро збентеженою. Вони дійсно зробили все можливе, але, в принципі, нічого зробити тут практично неможливо. Серце було надто зношене, от і все. Принаймні можна сказати, що вона не страждала. Але, на жаль, тепер все скінчилося.
Мішель пішов у свою кімнату. Він рухався маленькими кроками, не більше двадцяти сантиметрів. Брижіт хотіла підвестися, але Марі–Терез знаком зупинила її. Минуло дві хвилини, потім зі спальні почулося чи то скиглення, чи то ричання. Брижіт кинулась туди. Мішель скорчився біля ліжка. Його очі майже вилізли з орбіт. Обличчя не виражало нічого схожого на скорботу чи якесь людське почуття. Лише тваринний низький страх.
Частина друга ДИВНІ МИТТЄВОСТІ
1
Одразу за Путьє Брюно втратив контроль над машиною. Його «Пежо-305» занесло до розділової смуги, машина трохи шаркнула по металу огорожі й завмерла, розвернувшись задом наперед. «Чорт! — глухо вилаявся він. — Вселенське паскудство!» «Ягуар», що летів зі швидкістю 220 км/год, різко загальмував, теж ледве не врізавшись в огорожу, і під ревіння клаксона поїхав далі. Брюно вистрибнув і погрозив кулаком йому услід. «Педик! — вигукнув він. — Чортів педик!» Потім він розвернув машину й поїхав своєю дорогою.
Так званий Край Змін був створений у 1975 році групою колишніх бунтівників шістдесят восьмого (правду кажучи, ніхто нічого славного в той час не здійснив, але, скажімо, в них відчувався дух шістдесят восьмого); вони зайняли широку територію трохи на південь від Шоле. Ця земля належала батькам одного з них. Їх задум, що містив у собі відбиток модних на початку сімдесятих анархістських поглядів, полягав у тому, щоб здійснити конкретну утопію, тобто «тут і зараз» заснувати певний простір де можна було б жити у злагоді з принципами самоврядування, поваги до прав особистості та справжньої демократії. Втім, Край не був новою общиною; мета була набагато скромнішою — створити місце відпочинку, тобто місце, де прихильники цієї ідеї мали б нагоду об’єднатися в літні місяці для втілення ідей у життя; йшлося також про створення сприятливих умов для спільної діяльності, творчих зустрічей, і все це в дусі гуманізму та народовладдя; і нарешті, якщо вживати термінологію засновників, йшлося про те, щоб «добряче перепихнутися».