— Тут забагато гумору, — відзначила йогиня з легким докором.
— Містики, — вставила тітка, що ригала. — Це скоріше не гумор, а беззмістовна містика…
Що з ним відбувається? Доки він усе це терпітиме? Чи це того варте? Брюно серйозно замислився над цим питанням. Тільки–но заняття закінчилося, він попрямував до свого намету, навіть не спробувавши поговорити з рудою кралею; перед обідом йому треба було ковтнути трохи віскі. Поблизу свого привалу він зіштовхнувся з однією з тих дівчат, на яких витріщився тоді в душовій; граціозним рухом, від якого сколихнулись її груди, вона відчепила з мотузки трусики, що їх вивісила напередодні сушитися. Він відчув, що готовий злетіти у повітря і розплескатися по кемпінгу шматами жиру. А що, власне, змінилося з часів його власної молодості? Він мав ті ж самі бажання, те ж саме розуміння, що навряд чи йому вдасться задовольнити їх. Світ, який не поважає нічого, крім молодості, потихеньку зжирає людську сутність. До обіду він обрав одну католичку. Зрозуміти це було неважко, вона носила на грудях величезний залізний хрест; до того ж, у неї були припухлі нижні повіки, які надавали погляду глибини й часто виявляли цілком католицький, якщо не містичний умонастрій (а іноді, правда, і схильність до алкоголізму). З довгим чорнявим волоссям, дуже білою шкірою, вона була трохи худа, але непогана. Навпроти неї сиділа біляво–руда дівчина швейцарсько–каліфорнійського типу, зростом щонайменше метр вісімдесят, з чудовим тілом, на вигляд надзвичайно здорова. То була керівниця тантрійських занять. Насправді вона була родом з Кретея і звали її Брижіт Мартен. У Каліфорнії вона збільшила собі бюст і пройшла обряд посвячення в таємниці східної містики, до того ж вона змінила собі ім’я: повернувшись до Кретея, вона протягом року вела тантрійські заняття для всілякого наброду під ім’ям Шанті Мартен. Здавалося, католичка надзвичайно захоплювалася нею. Спочатку Брюно зміг втрутитись у розмову, яка крутилася навколо дієти з натуральних продуктів, — він мав інформацію щодо пшеничних проростків. Але дуже швидко дами перейшли до релігійних тем, і йому було вже вкрай важко поспішати за ними. Чи можна прирівняти Ісуса до Крішни, а якщо ні, то до кого? Чи слід віддати перевагу Рентентену перед Расті? Католичка, хоча й була католичкою, не дуже полюбляла Папу: Іоанн Павло II з його середньовічною ментальністю гальмує духовний розвиток Західної цивілізації — такою була її теза.
— Авжеж, — погодився Брюно, — він такий йолоп… — Маловживане слівце підігріло інтерес до його персони з боку обох жінок. — А ось далай–лама вміє ворушити вухами, — сумно закінчив він, доїдаючи свій біфштекс.
Католичка жваво підскочила, навіть не доторкнувшись до своєї кави. Вона не хотіла запізнюватися на свої «Правила так-так» — заняття із саморозкриття особистості.
— О так! «Так–так» — це здорово! — палко вигукнула швейцарка, теж підводячись.
— Дякуємо за розмову, — кинула католичка, з милою посмішкою повернувшись до нього.
Ну, не так уже й погано він викрутився. «Розмовляти з цими бабами, — думав Брюно, повертаючись до себе в кемпінг, — усе одно, що відливати в пісуар, сповнений недопалків; або ще як срати в унітаз, забитий гігієнічними прокладками: вони не пролазять у трубу, а потім смердять». Слово пружно пронизує простір, той самий простір, що розділяє тіла. Не потрапивши в ціль, не отримавши відгуку, воно по–дурному зависає у повітрі, такі слова починають гнити й смердіти, це достеменний факт. Сприяючи налагодженню взаємозв’язків, слово може також зруйнувати їх.
Він розташувався в шезлонгу біля басейну. Дівчата по- ідіотськи метушилися, під’юджуючи хлопців, щоб ті зіштовхнули їх у воду. Сонце стояло в зеніті. Голі лискучі тіла ходили туди й сюди навколо блакитної гладіні води. Сам того не помітивши, Брюно поринув у читання «Шести приятелів і Людини в рукавичці», мабуть, справжнього шедевра Поля–Жака Бонзона, що нещодавно був перевиданий у серії «Бібліотека для юнацтва». Під майже нестерпно гарячим сонцем приємно було перенестися у ліонські тумани, побути в заспокійливому товаристві песика Капі.
Пообідня програма надавала йому вибір між сенситивним гештальт–масажем, звільненням голосових зв’язок і переродженням у гарячій воді. До речі, масаж за своїм характером був дуже hot, гаряченьким. Уявлення про звільнення голосу він дістав мимохідь, прямуючи на сеанс масажу. Всього там було з десяток пацієнтів; украй збуджені, вони стрибали туди–сюди під керівництвом тантристки, скавучачи, наче перелякані індики.