— Авжеж, та й ще стоматологи… — невиразно пробурмотів Брюно. Він поклав голову між її розкинутих стегон, відчуваючи, що так і засне.
Коли настала ніч, вони пішли у джакузі. Він попросив її не збуджувати його. Повернувшись до трейлера, вони почали кохатися. Він потягнувся був за презервативом, але Крістіана зупинила його: «Облиш». Увійшовши в неї, він відчув, що вона щаслива. Одна з найдивовижніших рис плотського кохання — відчуття близькості, яке воно викликає, коли бажання змішується з найменшою взаємною симпатією. З перших же хвилин від «ви» переходиш на «ти», і здається, ніби коханка, яку ти зустрів навіть лише напередодні, має право на такий ступінь відвертості, до якого ти б не дійшов із жодною людською істотою. Так і Брюно тієї ночі розповів Крістіані щось таке, про що він ніколи не розповідав, навіть Мішелю, а вже своєму психіатрові й поготів. Він говорив про своє дитинство, про смерть бабусі й приниження, яких він зазнав у пансіоні для хлопчиків. Він розповів про своє отроцтво, мастурбації в електричках за два кроки од дівчат; а ще про літні місяці у будинку свого батька. Крістіана слухала, погладжуючи його волосся.
Вони провели разом тиждень, а напередодні від’їзду Брюно пообідали в ресторані дарів моря у Сен–Жорж‑де–Дідонн. Повітря було гаряче і нерухоме, полум’я свічок, що освітлювало їхній столик, майже не здригалося. Зверху вони дивилися на широке гирло Жиронди, а вдалечині можна було побачити мис Грав.
— Коли я бачу, як місяць сяє над морем, — сказав Брюно, — я з надзвичайною ясністю усвідомлюю, що нам нема чого, абсолютно нема чого робити у цьому світі.
— Ти справді мусиш їхати?
— Так, я маю провести два тижні з сином. Насправді, мені слід було поїхати ще минулого тижня, більше я не можу затримуватися. Післязавтра його мати відлітає; вона вже все прорахувала, квитки заброньовані.
— Скільки років твоєму синові?
— Дванадцять.
Крістіана задумливо замовкла, зробила ковток мюскаде. На ній була довга сукня, вона зробила макіяж і здавалася молодою дівчиною. Крізь мережива корсажу вгадувалися груди; полум’я свічок іскорками відбивалося в очах.
— Мені здається, що я трохи закохалася, — мовила вона. Брюно чекав, завмерши, не наважуючись поворухнутись. — Я живу в Нуайоні, — вела вона далі, — разом із сином. У нас все було більш–менш добре, доки йому не виповнилося тринадцять. Не знаю, мабуть, йому бракувало батька… Хоча я й не впевнена, чи насправді дітям потрібен батько. Йому ж його син був напевно не потрібен. Спочатку він зрідка брав його з собою, водив у кіно чи в «Макдональдс». Потім це відбувалося все рідше й рідше, а коли він переїхав зі своєю новою подругою на південь, припинилося зовсім. Я виростила його майже сама, певно, мені бракувало авторитету. Ось уже два роки, як він почав пропадати з дому, завів собі поганих знайомих. Це багато кого дивує, але Нуайон — неспокійне місто. Багато чорних та арабів, на останніх виборах Національний фронт здобув сорок відсотків. Я мешкаю в будинку на окраїні, у поштовій скриньці зламані дверцята, нічого не можу залишити в підвалі. Часто мені буває страшно, час від часу можна почути стрілянину. Прийшовши з ліцею, замикаюся в себе, ніколи не виходжу на вулицю вечорами. Син повертається додому пізно, а часто й зовсім не приходить. Я нічого не насмілююсь сказати йому, боюся, щоб він мене не ударив.
— Нуайон далеко від Парижа?
Вона усміхнулася.
— Зовсім ні, це в департаменті Уаза, кілометрів вісімдесят, не більше… — Вона замовкла й знову всміхнулась; її обличчя в цю мить випромінювало лагідність і надію. — Я любила життя, — сказала вона. — Любила життя і від природи була чуттєвою та пристрасною, завжди обожнювала кохатися. Щось пішло не так; я не зовсім розумію, що саме, але щось у моєму житті не заладилось.
Брюно вже склав намет, завантажив багаж в автомобіль; свою останню ніч він провів у трейлері. Вранці спробував увійти в Крістіану, але цього разу спасував, він відчував себе напруженим і розстроєним. «Кінчай просто на мене», — сказала вона. Крістіана розмазала сперму по своєму обличчю та грудях. Коли він уже йшов, вона попросила: «Приїжджай до мене в гості». Він пообіцяв. То було в суботу, першого серпня.