На початку березня мені зателефонували з академічної інспекції. Якась викладачка пішла у декретну відпустку раніше, ніж передбачалось, її місце звільнялося до кінця навчального року, йшлося про ліцей у Мо. Я трохи вагався, адже в мене залишилися кепські спогади про це містечко. Сумніви роздирали мене години три, поки я не зрозумів, що мені начхати на спогади. Мабуть, це і є старість: емоційні реакції притупляються, в тобі залишається мало злості та мало радощів; цікавишся переважно функціонуванням власних органів, їх ненадійною збалансованістю. Коли я вийшов з потяга і потім ішов містом, найбільше мене вразили його невеликі розміри, потворність та безликість. У дитинстві, повертаючись недільними вечорами в Мо, мені здавалося, нібито я потрапляю до величезного пекла. Насправді ж пекло було зовсім маленьке, цілком позбавлене будь–якої виразності. Будиночки, вулиці… Все це не викликало в мені жодних спогадів; навіть ліцей був модернізований. Я відвідав інтернат, який був перетворений на музей місцевої історії. В цих залах мене били й принижували, в мене плювалися, сцяли мені на обличчя, сунули мою голову в унітаз із лайном. І все ж таки я не відчував ніякого хвилювання, хіба що легкий смуток — дуже загальний. «Навіть Господь неспроможний зробити небувалим те, що було», — стверджує десь, не пам’ятаю який, письменник–католик; але зважаючи на те, що в мене залишилось від мого дитинства в Мо, це не таке вже важке завдання.
Кілька годин поспіль я блукав містом, зайшов навіть до Пляжного бару. Згадував Кароліну Єсаян, Патрицію Хохвайлер, але, правду кажучи, я ніколи не забував про них; ніщо на цих вулицях особливо мені їх не нагадувало. Я зустрічав багато молоді, іммігрантів — передусім чорних, їх стало набагато більше, ніж за часів мого отроцтва, тільки це й було по–справжньому новим. Після цього я пішов до ліцею, знайомитися. Директора потішило, що я один з колишніх тутешніх учнів, забавило, він навіть хотів знайти мою особисту справу, але я змінив тему і зумів відвернути його увагу. Мені дали три класи: другий, перший «А» та перший «В», зі спеціалізацією «Науки». Я одразу зрозумів, що найважче буде з десятим «А»: там було лише троє хлопців та три десятки дівчат. Тридцять шістнадцятирічних дівчат. Блондинок, брюнеток, рудих. Француженки, арабки, азіатки… всі апетитні, всі жадані. І вони спали з хлопцями, це було видно, міняли їх, наче рукавички, тобто повністю користалися своєю молодістю; щодня я проходив повз автомат, що торгує презервативами, вони купували їх на моїх очах, навіть не ховаючись.