У клініці я провів трохи більше півроку; мій батько кілька разів приходив навідувати мене, щоразу він виглядав усе доброзичливішим та ще більш втомленим. Я був так нашпигований транквілізаторами, що не відчував більше жодних сексуальних бажань; утім, час од часу медсестри бралися за мене. Я притулявся до них, завмирав на одну–дві хвилини, потім знову лягав. Це приносило мені таке полегшення, що головний психіатр рекомендував не ігнорувати таких методів, якщо вони самі не вбачають у цьому непереборних перешкод. Він підозрював, що Азуле сказав йому не все, але в нього було дуже багато більш серйозних пацієнтів, шизофреніків та небезпечних божевільних, він не мав досить часу, щоб опікуватися мною; він вважав, що у мене є свій лікар, і це головне.
Звісно, про викладання більше не могло бути й мови, але на початку 1991–го міністерство освіти знайшло мені місце в Комісії з програм французької мови. Я втратив погодинну оплату вчителя та шкільні канікули, але моя платня не зменшилася. Згодом я розлучився з Анною. Щодо аліментів та черговості спілкування з сином ми зійшлися на цілком традиційному рішенні — адвокати майже не залишають вам права вибору, існує щось на зразок типового контракту. На судовому засіданні ми проходили серед перших, суддя скоромовкою зачитав текст. Уся церемонія розлучення забрала менше п’ятнадцяти хвилин. Ми разом спустилися сходами Палацу правосудця, було трохи по дванадцятій годині. Починався березень, мені щойно виповнилося тридцять п’ять; я знав, що перша половина мого життя минула.
Брюно замовк. Уже була глибока ніч; ані він, ані Крістіана так і не одяглися. Він підвів на неї очі. І тут вона зробила дивовижну річ: підійшла до нього, обвила шию й поцілувала в обидві щоки.
— У наступні роки все йшло, як раніше, — м’яко провадив далі Брюно. — Я зробив пересадку волосся на голові, операція пройшла добре, хірург був товаришем мого батька. Я продовжував відвідувати гімнастичний клуб. Коли підходила відпустка, я звертався до «Нувель Фронтьєр», або знов‑таки у «Клабмед», або ж у профспілку викладачів. У мене було декілька маленьких романів, зрештою, дуже мало; жінки мого віку вже не дуже хочуть трахатися. Вони, певна річ, стверджують зворотне, правда й те, що часто–густо вони хотіли б знову зазнати емоцій, почуттів, пристрасті, бажання; але я був нездатний дати їм це. Раніше я ніколи не зустрічав таких жінок, як ти. Навіть не сподівався, що така жінка може існувати.
— Тут слід… — мовила вона голосом, що злегка тремтів, — слід мати трохи великодушності, слід, щоб хтось почав першим. Якби я була на місці тієї арабки, не знаю, як би я реагувала. Але вже тоді у тебе було щось зворушливе, я впевнена в цьому. Гадаю, принаймні мені так здається, що я погодилась би зробити тобі приємне. — Вона лягла, опустивши голову між колін Брюно, кілька разів лизнула кінчик його члена. — Я охоче з’їла б що–небудь… — раптом сказала вона. — Вже друга година ночі, але в Парижі це, мабуть, можливо?
— Звісно.
— Я можу приголубити тебе просто зараз, чи ти хочеш, щоб я попестила твого дружка в таксі?
— Ні, зараз.
15
ГІПОТЕЗА МАКМІЛЛАНА
Вони взяли таксі, доїхали до Центрального ринку, повечеряли в ресторані швидкого харчування, що відкритий усю ніч. На закуску Брюно замовив рольмопс — оселедця у винному соусі. Він подумав, що тепер може все собі дозволити, але одразу зрозумів, що він перебільшує. Можливості його уяви усе ще багаті: він може уявити себе сірим пацюком, сільничкою або ж енергетичним полем; проте в реальності його тіло залишається утягненим у процес повільного розпаду; з тілом Крістіани те ж саме. Всупереч ночам, що приходять і минають, індивідуальна свідомість до кінця перебуватиме в їхніх роз’єднаних тілах. Рольмопси нічого не можуть з цим зробити; але й від окуня з кропом не варто чекати вирішення проблеми. Крістіана мовчала, неуважно і, мабуть, загадково. Вони скуштували разом домашніх монбельярських ковбасок та квашеної капусти по–королівськи. Перебуваючи у приємному розслабленому стані чоловіка, який щойно пережив солодкий оргазм в обіймах коханої жінки, Брюно між іншим згадав свої професійні клопоти, суть яких можна сформулювати так: яку роль відіграв Поль Валері у формуванні світогляду представників французької науки? Покінчивши з квашеною капустою та замовивши монстер, він відчув спокусу відповісти: «Ніякої».