Що б зробив Гайзенберг? Що вчинив би Нільс Бор? Відсторонитися, поміркувати; поблукати за містом, послухати музику. Нове не створюється шляхом простої інтерполяції старого; дані додаються до даних, наче пригорщі піску, за своєю природою визначаючись концептуальними межами, що локалізують поле експерименту; зараз більше ніж будь–коли потрібен новий погляд.
Спекотні та швидкоплинні дні проминали сумно. Уночі проти 15 вересня Мішелю наснився незвично щасливий сон. Він був поруч з маленькою дівчинкою, що бігала по лісу серед метеликів та квітів (прокинувшись, він здогадався, що цей образ, який знову виник через тридцять років, походив од «Принца Сапфіра», серіалу, який він дивився щонеділі вдень у помешканні своєї бабусі і який так бездоганно знаходив шлях до його серця). За мить він уже йшов сам горбкуватим лугом, серед високої трави. Він не розрізняв обрію, здавалося, цим трав’янистим пагорбам під блідо–сірим небом, що так гарно сяяло, немає кінця–краю. Проте він ішов уперед не вагаючись і не поспішаючи; він знав, що на глибині кількох метрів у нього під ногами тече підземна річка і що інстинкт безпомилково вів його уздовж її русла. Навколо в повітрі гойдались високі трави.
Прокинувся він веселим і сповненим енергії. Таким він не відчував себе з дня свого звільнення, вже більше двох місяців. Вийшовши з дому, повернув на вулицю Еміля Золя, пішов під молодими липами. Він був сам, та це його не турбувало. На розі вулиці Антрепренер він зупинився. Магазин «Золя–колор» відчинився, продавщиці–азіатки зайняли свої місця за касами; було близько дев’ятої години ранку. Небо у прогалині між високими будівлями Богренель сяяло вже надто яскраво; у всьому цьому була безвихідь. Мабуть, йому варто було поспілкуватися зі своєю сусідкою навпроти, дівчиною з «Двадцяти років». Вона працює у неспеціалізованому журналі, все знає про події в суспільстві, певно, їй відомі механізми налагодження контактів із зовнішнім світом; та й психологічні чинники їй теж, мабуть, не чужі; слід гадати, ця дівчина багато чому могла б навчити його. Сягнистими кроками, мало не риссю він поспішив назад, миттю злетів на поверх, де мешкала сусідка. Довго дзвонив, тричі повторив спробу. Ніхто не відповів. Розгубившись, він повернув назад, додому, а підійшовши до ліфта, задумався. Що це з ним? Мабуть, у нього депресія, і саме в ній справа? Ось уже кілька років, як у кварталі з’явилися й поширюються листівки, що закликають до пильності та боротьби проти Національного фронту. Безмірна байдужість, яку він виявляв як до прибічників, так і до його супротивників, уже сама по собі могла стати тривожним симптомом. Традиційна «ясність свідомості депресивних хворих», яка, судячи з описів, нерідко набуває форми крайньої незацікавленості стосовно людських проблем, передусім виявляється в браку зацікавленості до питань, які справді не дуже на неї заслуговують. Отож, висловлюючись точно, можна уявити собі любовну депресію, тим часом як депресія патріотична виглядає цілком безглуздою.