Під кінець пятого або шестого місяця побуту на сьому замку, коли зараза шаліла найзавзятїйше, велів князь Просперо уладити для тисячки своїх приятелів масковий баль. Маскарада давала чаруючий вид. Та передусім мушу розказати про кімнати, в яких сей баль відбув ся. Було їх сім; величавий ряд правдиво королівських кімнат! В инших палатах давав би того рода ряд кімнат довгий та безпереривний перегляд, бо двері можна було розсунути аж до бічних стін, так, що можна було-б мати перед собою всі кімнати. Але тут було инакше, як сього можна було надіяти ся, знаючи замилуваннє князя до всього, що дивовижне. Положеннє кімнат було так нерівномірно розділене, що на перший погляд можна було на силу одну переглянути. За кождим разом по двацятьох, або трицятьох ліктях наступав острий закрут, а за кождим крила ся нова несподіванка. Ліворуч і праворуч було в середині кождої стіни вузке, але високе ґотійське вікно, що виходило на замкнений корідор, який біг здовж закрутів кімнат. Сі вікна мали пестрі скла, яких головна краска все достроювалась до декорації кімнати. На примір: кімната, положена на східньому кінці, була все в блакитній красці, відповідно до того були також шиби її вікон. Прикраси стін другої кімнати були пурпурові, така-ж була краска шиб її вікон. Третя кімната була розмальована на зелено, а вікна були теж тої барви. Четверта кімната мала побіч помаранчевої обстанови також помаранчеве освітленнє. Пята кімната була зовсім біла, а шеста фіолетна. Сема кімната була густо обвішана чорним аксамітом, який вкривав стелю й стіни і тяжкими складами спадав на коври, розстелені на підлозі, що були з тоїж матерії і барви. Однак лиш в сьому одному місці краска вікон відріжняла ся від краски декорацій.Шибибули багряночервоні — з глибоко-темним, немов намоченим в крови тоном краски. В ні одній з семи кімнат не можна було доглянути серед переповнення золотих окрас, які скрізь були порозсівані, або звисали зі стелі, ані одної лямпи і свічника. Освітлення, яке виходило б від лямпи або свічника не було. Але на корідорах, які тягли ся здовж кімнат, були уставлені проти кождого вікна величезні триніжки з великим, ясним смолоскипом, що вливав своє світло крізь пестрі шиби до кімнат і ярко освічував їх. Тим чином повставали ріжні, осліплюючі та фантастичні світла. Але в західній, або чорній кімнаті прибирало се освітленнє страшно понурий характер і надавало обличам входячих осіб так страшний вигляд наслідком ярких відблисків, що лише дехто з товариства мав відвагу переступити поріг кімнати і то що найбільше одною ногою.
Як раз також в тій кімнаті висів на стіні, зверненій на захід, величезний гебановий годинник*. З глухим, тяжким та монотонним шумом гойдав ся його маятник то в одну сторону, то в другу. А коли кінчила ся година, тоді з металевого нутра видобував ся повний, ясний, глибокий і незвичайно музикальний тон. Але він мав рівночасно так дивну краску тону і так щось дивно врочисто напоминаючого, що за кождим разом, коли минала година, музиканти були мимоволі змушені переривати гру і вслухувати ся в сі звуки. Танцюючі пари мусіли немов прибиті до землі зупиняти ся серед своїх граціозних рухів; ціле веселе товариство обхоплювало якесь неприємне почуттє і як коли роздавали ся удари годинника, тоді навіть найсміливійші блідли; старші та поважнійші гості, затоплені немов у розтрійне самозабуттє і задуму, держали руки на чолі. Та скоро лише прозвеніли удари дзвінка, зібрані як стій вибухали знова веселим сміхом. Музиканти гляділи один на другого і всміхали ся, немов зі своєї власної нервової глупоти та старости. Вони шепотом прирікали собі, що при найблизших ударах годинника не дадуть пірвати себе подібному роздразненню, та коли по шістьдесятьох хвилинах, які означають стількиж що три тисячі шістьсот секунд часу годинник знов зачинав вибивати години, наступало знов те саме трівожне замішаннє, та-ж сама задумчивість, що передше. Та невважаючи на сі явища, було се величаве та веселе свято. Князь мав свій питомий особливий смак. Він мав ніжний змисл для красок і любив ефектовні контрасти. Без труду переходив він до дневного порядку над конвенціональними приписами. Він був сміливим та помисловим у своїх плянах, а його проєкти ясніли блиском дивовижнього жару. Не один вважав його божевільним, але ті що знали його близше, знали, що таким він не був; та вистарчило його побачити та почути або війти з ним в близшу стичнісгь, щоб про се переконати ся.