— А хто з вас, шановні товариші науковці, може відповісти, що таке “Фау-один”?
Ми перезирнулися. Підводники, які давно вже мандрували далеко від Великої Землі, певна річ, не знали ще подробиць про цю новинку гітлерівської військової техніки.
Я ж перед від’їздом прочитав у журналі статтю про німецькі літаки-снаряди і тому сказав:
— Дещо я знаю… Напередодні війни на одному з островів у Балтійському морі німці побудували дослідний центр із заводом, який мав виготовляти нову зброю. Бундючні, вони й назву їй придумали відповідну: “V-1” — за першою літерою німецького слова “Vergeltung”, тобто “відплата”. І от однієї ночі над Лондоном з’явились дивні літаки — невеликі, без пропелерів, без ревіння двигунів: при польоті чувся лише легкий тріск, на зразок мотоциклетного. Над містом вони несподівано шугали вниз і падали на будинки… Тоді вступала в дію вибухівка.
— На якому ж принципі їх збудовано? — спитав Микитенко.
— Літак-снаряд на стартовому майданчику викидають за допомогою катапульти. Далі ним керує автопілот. Реактивний двигун надає літакові швидкості близько шестисот кілометрів на годину. В заздалегідь визначеній точці снаряд автоматично скеровується на ціль, а радіопередавач посилає про це відповідний сигнал на базу…
— Так… Малоприємна штука, коли вона несподівано звалюється тобі на голову… — протяг Микитенко.
— А як же літак додержується заданого курсу?
— За допомогою магнітного компаса, розміщеного в носовій частині. Стрілка його завжди однаково віддалена від двох отворів, через які подають стиснуте повітря. Досить літакові відхилитись від потрібного курсу, як стрілка компаса повертається, порушує рівновагу мембрани і замикає контакт. Так виключається постачання соленоїда, що діє на головний гіроскоп автопілота. А той повертає літак на потрібний курс, — пояснив я.
— Отже, досить повернути вбік магнітну стрілку, щоб літак пролетів мимо цілі? — мовив Микитенко.
Я ствердно кивнув. Знову запала тиша.
— А чому вас зацікавили літаки-снаряди? — спитав я Микитенка. — Що-небудь сталося?
— Сталось? — Микитенко пройшов по каюті. — Повинно статися… Радист Штерн повідомив ще деякі дуже важливі речі. Стан його здоров’я загрозливий, тривало перебування у крижаній воді дається взнаки. Отож він і вирішив висповідатись до кінця. Завтра о третій ночі зі стартових майданчиків у Північній Франції та Бельгії мають знятися в повітря п’ять тисяч літаків-снарядів “Фау-один”. Через двадцять п’ять хвилин вони перетворять Лондон на купу руїн… Підводний їх човен мав прийняти радіосигнали літаків-снарядів… Ми доповіли про все командуванню, яке, до речі, наказало нам повертатись до Мурманська. У Норвезькому морі пас чекатимуть сторожові кораблі…
— А як же Лондон? — спитав я.
— Англійський уряд буде попереджено про наліт. На жаль, більше ми нічим їм допомогти не можемо.
— Хай і за це дякують, — озвався хтось із офіцерів. — Союзники, по суті, повинні, товаришу командно, вас за це орденом нагородити.
— Якщо вже нагороджувати когось, то нашого професора! — раптом заявив Коровкін.
— Чому?
— Бо саме сьогодні вночі ми провадили свою ширококанальну передачу енергії! Я певен, що човен Штерна якраз і потрапив у зону спрямованого електромагнітного поля. Про це свідчать дивні явища, які спостерігались на ворожому човні перед його загибеллю. Гітлерівський рейдер був потоплений генератором професора Палія!
Микитенко схопився:
— Ай справді! Жоден корабель, особливо підводний, не діятиме без електроенергії! Поздоровляю з першим бойовим успіхом, товаришу Палій!
— А де ж Георгій Семенович?
Професора в кают-компанії не було. Ніхто не помітив, коли він вийшов.
Як виявилось, Палій замкнувся в своїй каюті і навіть виключив телефон.
— Якась ідея з’явилась, — авторитетно запевнив Митько.
Спати тієї ночі не довелось. Опівночі мене підняв телефонний дзвінок. Говорив Палій.
— Зайдіть до мене з даними вчорашньої ширококанальної передачі, — наказав він.
Скоро я вже стояв перед професором. Микитенко теж був тут.
Ми мовчали, поки Палій щось підраховував, раз по раз звертаючись до лічильної лінійки. Та ось він повернувся до нас:
— Усе гаразд. Це буде грандіозне, вирішальне випробування нашого генератора!
Я глянув на Микитенка.
— Невже не зрозуміли? — професор посміхнувся. — Коли ви розповіли про літаки-снаряди, у мене з’явилась думка: що як на шляху їхнього польоту створити потужне магнітне поле? Стрілка компаса неодмінно відхилиться від заданого курсу. Англія — острів. Куди б не звернули зі свого шляху снаряди, вони обов’язково впадуть у море…