Спалахнуло світло, Ліза прикрила долонею очі. Ерік сів на ліжко біля неї. У його очах не було ні тіні докору, тільки втома. Він хотів щось сказати, але Ліза рукою затулила йому рота й судомно щосили притислася до нього. Він став її втішати, гладити по голові та гойдати, наче малу дитину. Ліза не витримала, напруга спала, й у неї почалася істерика. Ерік, звісно, заспокоював, але вона розуміла — це лише слова. Нарешті сльози скінчилися, й, вивільнившись із його рук, Ліза сіла на ліжку, сперлася ліктем об стіну і взялася витирати мокре обличчя. Ерік простягнув їй носовичка й дочекався, аж поки вона заспокоїться.
— Усе, — нарешті сказав він, і спершу Ліза хибно витлумачила його слова. — Все закінчилося, вони вирішили нічого не змінювати, — посміхнувся. — Ну й налякала ти їх, бачила б ти ці пики.
— Як це сталося? — зважилася запитати Ліза. — Я про аварію.
Ерік уже навіть не намагався приховати бісиків, що стрибали у його очах.
— Він переходив дорогу, як завжди, на переході, на зелене світло. Машин не було. Тут наче з-під землі з’явилася вантажівка й наїхала на нього, відкинувши на узбіччя. Найцікавіше, що машину досі не можуть знайти. Напевно, теж списують на підступи диявола. Тепер він довго нікого бити не зможе.
— Він живий? — здивувалася Ліза.
— Тобі не сказали? Хоч це й дивно, але так. Що з таким скоїться? Це хороші люди гинуть, а такі, як кішки, — мають по дев’ять життів. Найцікавіше, він зламав саме ту руку, якою тебе бив. Отже, правила змінюються — якщо правицею вдарять по правій щоці, зламай їм до дідька цю правицю, а разом із нею й ліву руку, щоб не мали чим тебе по лівій щоці вдарити. До речі, пику він теж серйозно пошкодив, носа зламав.
— Я думала, ти мене засуджуватимеш.
Він усміхнувся:
— Це тебе Пол налякав, я знаю. Він сам добряче перестрашився. Найцікавіше, за тебе. Накинулися всі на тебе — я їх уже вилаяв, що вони тобі репетицію останнього дня влаштували, ти й так сполошилася. Отже, не сумуй, маємо кілька днів попереду — ходімо, відсвяткуємо, нас унизу у вітальні всі чекають. Шкода, день втратили. Щоправда, я добився, щоб нам його відшкодували — тож завтра маємо цілий день — допиту не буде. Та й панові слідчому треба відпочити. Я привіз тобі новий одяг, можеш перевдягнутись у Магдиній кімнаті.
Вони взялися за руки й рушили вниз.
Вітальня. Стіл накритий — наче для свята. Погляди. Всі — на неї. Напевно, сукня. Їй личить. Він сам купував. Хочеться вірити.
Комендант. У костюмі. Вперше. Не в формі. Здається навіть молодшим.
Магда. Також у сукні. Чому ж у такій скромній?
Усі надзвичайно радісні.
Свято.
Для неї.
Магда підійшла до Лізи, обійняла. Всі сіли за стіл. Комендант відкоркував вино, наповнив келихи. Ерік шепнув Лізі, що комендант дуже ризикує. Чи то від вина, чи то від обстановки, їй стало добре й тепло. Поряд Ерік, який усіх веселить…
Усе інше — наснилося. Вона — в гостях. Як хочеться, щоб усе виявилося правдою.
Свято.
Напрокат.
Завтра…
Ще є завтра.
Костюми й маски повернуть до костюмерної.
Одноразовий посуд викинуть.
Штучні квіти заховають до наступного
Свята.
Коли воно буде?
І в кого?
Не
в
неї.
Життя.
Воно теж.
Напрокат.
Теж.
Потрібно повертати.
Вона майже забула, що чоловік поряд із нею за столом, — зовсім чужий й належить іншій жінці. Забула, що він має власне життя, куди повернеться й забуде Лізу, якої на той час уже не існуватиме. Це — життя й реальність, хоча тієї миті реальністю було інше — те, що вони сидять усі разом за столом і їм весело. І там Ерік належав Лізі, бо за цим столом йому більше нікому було належати.
Хочеться сміятися.
Надривно.
До смерті.
Хочеться. Так сильно. Щоб Ерік був у неї. Хай ненадовго. Їй — надовго не треба. Немає в неї часу — на-довго. Вона його поверне законній власниці. Потім поверне.
Напрокат.
Комендант завів патефон, і Ерік запросив Лізу до танцю. Пізніше вона вальсувала з комендантом.
Ерік був трохи вищим за Лізу, тому під час па їхні очі опинялися поряд, і Лізі довелося надто часто опускати їх. Із комендантом танцювати було значно комфортніше, і вона безстрашно закидала голову, щоразу всміхаючись йому. Магда виявилася майже на півголови вищою за Еріка, і ця пара виглядала доволі кумедною.
Повернувшись за стіл, Ліза помітила, що зник її келих. Коли обслуга почала розливати чай, Ліза зрозуміла, чому хтось так передбачливо прибрав келихи зі столу. Запалили свічки, й обстановка стала ще теплішою й затишнішою.