— Де ви узяли, вірніше, списали це? — вигукнув еллініст, пронизуючи мене примруженими блискучими очицями.
— Я все розповім вам не криючись, та спочатку, заради всього святого, поясніть мені, що це таке?
Учений нетерпляче зітхнув і знову схилився над аркушем, промовляючи розміреним, без інтонації голосом:
— Принесений вами уривок написаний так званими кіпрськими письменами, складовою абеткою, справа наліво, як раніше писали в Елладі. Цими письменами написано на еолійському діалекті давньогрецької мови. Тому мені важко швидко перекласти весь уривок. Ось заголовний рядок — так, це цікаво! — складається з трьох слів: вгорі — малактер элефантос. Під ними внизу — зітос. Перші два слова означають буквально «пом’якшувач слонової кістки», а в переносному значенні: майстер слонової кістки. Наша назва «майстер» теж походить від цього кореня. Зітос — особлива невідома рідина — засіб для розм’якшення слонової кістки. Ви знаєте, що в Давній Елладі художники знали секрет робити слонову кістку м’якою, мов віск, і завдяки цьому ліпили з неї вельми досконалі твори, які опісля тверділи, знову стаючи звичайною слоновою кісткою? Цей секрет потім був безповоротно втрачений, і ніхто досі…
— Хай йому біс, все зрозумів! — схопившись зі стільця, закричав я. Побачивши перелякано-здивоване обличчя ученого, спохопився і поспішно додав: — Даруйте, на бога, але це дуже важливо для мене, а головне — для мого пацієнта. Чи не можете ви мені тут-таки передати, хоча б у найзагальніших рисах, зміст подальшого?
Еллініст знизав плечима і не відповів. Проте я бачив, що його очі бігають по рядках аркуша, і постарався заклякнути в кріслі, стримуючи хвилювання і накипаючу скажену радість. По кількох хвилинах, що здавалися дуже довгими, учений сказав:
— Наскільки я можу розібрати без спеціальних довідок, тут записаний хімічний рецепт, але назви речовин потрібно буде окремо витлумачити. Ну, тут сказано про морську воду, потім про порошок цинни і якусь олію Посейдона і так далі. Напевно, це і є рецепт того засобу, про який я щойно вам казав. Це дуже важливо, — підсумував еллініст.
Тон його голосу видався мені надто сухим, при величезному значенні його слів. Але так чи інакше, все було ясно. На мідній плиті, тобто тут, на аркуші, був записаний рецепт засобу для розм’якшення слонової кістки. Художник пригадав нарешті його через десятки поколінь, і справді тепер він зможе створити статую Ірини, просто виліпивши її!
Учений вичікувально дивився на мене. Сповнений торжества і хвилювання, я підвівся і відразу ж розповів йому історію свого пацієнта і дещо зі своєї теорії. Коли я закінчив, вираз недовірливого подиву остаточно зник з обличчя еллініста. Маленькі очиці стали геть добрими і, далебі, надто вологими. Виходячи з його кабінету, я побачив, як учений уже рився в книжкових шафах, швидко витягуючи книгу за книгою. Спокійний, що обіцяний переклад аркуша буде зроблений так швидко, як це лише буде можливо, я з відчуттям святкової радості світу вирушив по своїх звичайних справах.
Відчуття спокою і щастя розуму, що отримав перемогу, не полишали мене і в звичній тиші мого кабінету. Але нетерпіння швидше повідомити все, що стало таким зрозумілим, художникові змусило мене відразу ж зателефонувати йому. Він, мабуть, чекав мого дзвінка і на моє запрошення негайно приїхати до мене швидко відповів:
— Зараз їду!
Мені дуже живо запам’яталося цього вечора виснажене обличчя Леонтьєва з різкими тінями від настільної лампи і його уважні очі, з іскрами подиву, радості і торжества, що пробігали в них.
— То я відкрив, ні, пригадав, втрачений секрет стародавніх майстрів? — схвильовано вигукнув художник, все ще не вірячи тому, що трапилося. — Але як я міг це зробити?
Я пояснив йому, що точних даних наука ще не має, але, очевидно, в попередніх поколіннях його предків були майстри, що знали цей секрет. Довга робота і важливе значення цього рецепту зумовили те, що в пам’яті одного з його предків утворилися якісь дуже міцні зв’язки, що закріпилися для передачі в механізмі спадковості.
Ці зв’язки, зберігаючись під спудом його особистої пам’яті, виникли і в нього, Леонтьєва. Таким чином, тут від дива лише одне — дивовижний збіг прояву стародавньої пам’яті і важливості еллінського секрету саме для нього, що також став скульптором, як і його предки. Дуже велике бажання створити статую Ірини, воля і напруження всіх сил допомогли йому викликати з області підсвідомого картини стародавньої зорової пам’яті. Сам того не знаючи, він весь час відчував, що знає саме те, що так для нього необхідне. Кінець пояснення художник слухав уже неуважно, киваючи головою і мовби намагаючись дати мені зрозуміти, що він уже все зрозумів. Щойно я кінчив, як він швидко спитав: