- Відмінно. Тепер інструмент та інструкції... – Фір намагався командувати, але очі Еміля вже горіли азартом відкриттів і експериментів.
- Не потрібно інструкцій, я все пам'ятаю! Тільки не заважай, прошу!
Азартом заразився і Вітор:
- Мені що робити, повелитель? – з палаючими очима майже прокричав слуга.
- Ти лягай на малюнок і розстав руки по променям зірки.
- Вибачте, повелитель, а навіщо?
- Лягай!!! Яка тобі різниця!!! – вже кричав Еміль, спритно розкладаючи інструмент на низенькому табуреті.
Фір сьогодні просто спостерігав, адже помсту завжди потрібно подавати холодною, в іншому випадку вона не приносить задоволення. Зараз насолода і задоволення – саме те, що необхідно його носію для зміцнення духу і знаходження сил, щоб здійснити задумане стихією.
Вітор все-таки ліг на відкриту пентаграму, хоча як чарівник розумів, нічим хорошим це йому не світить. Все подальше було частиною жорстокого ритуалу. Тонкі нитки вогню припечатали жертву до пентаграми намертво, будь-яка спроба поворухнутися віддавала нестерпним болем в тілі служки.
Ящірка від'єдналася від Еміля і, взявши в лапу перо, приготувалася записувати результати експерименту.
- Починаю, – в одній руці Еміль тримав тупий ритуальний ніж з зазублинами, в іншій – щипці з загнутими краями. – Надріз в черевній порожнині.
Ящір оперативно записав. Дослідний зразок закричав, та так голосно, що на крик прибігла Венді.
- Фір, що відбувається? – увірвавшись на мансарду, вигукнула дівчина.
Картина того, що відбувається була вражаюча: Фір з пером у лускатої лапі розлігся на столі, старанно виводячи букви храмового алфавіту, перед ним лежав старий трактат про будову тіла живих істот; Еміль з гострими предметами в руках і в забрудненому кров'ю білому одязі азартно тягнув черговий орган з живої волаючої людини; згустки магічної речовини огортали всю кімнату, не даючи дослідному зразку померти і підтримуючи найяскравіше світло в напівтемному раніше приміщенні.
- Вітра, не заважай, – спокійним професорським голосом промовила ящірка. – Вийди краще, може знудити.
- Мене? – абсолютно спокійним голосом запитала елементалка. – Краще я вам допоможу, а тож напартачите.
Експериментатори здивовано втупилися на дівчину.
- Хлопчик, так ніж тримати не варто. Дивись, весь забруднився. А якщо б тримав так, – чародійка перевернула по особливому лезо зброї і вклала назад в долоню Еміля, – то залишився б чистий. Кров вивести з одягу практично неможливо. Навіть магією залишаться плями. Міг би одягнути що-небудь темніше. Та й ніж тупуватий, одначе.
- Ніж такий для чистоти експерименту взяли... – тихо, ніби вибачаючись промовив хлопчина.
- Так у чому експеримент? – активно включаючись в роботу, запитала Венді. В тонких ручках заблищали інструменти.
- Складаємо карту магічних потоків у тілі людини, – прошипів ящір, записуючи чергове повідомлення Еміля. – Де? Вибач, прослухав...
- Права дихальна течія, – спокійно, ніби не було азарту та адреналіну констатував юний чарівник.
У цей момент він нагадував професора і м'ясника одночасно, а-ля два в одному флаконі: спокійний, зібраний, і весь заляпаний кров'ю.
- Я!.. я сам!.. покажу!.. Не вбивайте!.. – заволав Вітор. – Згляньтесь, повелитель!.. – в черговий раз сіпнувся піддослідний зразок, звертаючись виключно до ящірки, повністю ігноруючи свого ката. – Пощадіть!.. Пока-а-ажу-у-у!.. Дайте шанс!.. Повелитель!.. – жертва звивалася від болю, але померти йому не давала сила саме Еміля, повелителя темряви.
Пані Вітра, акуратно, щоб не забруднитися, відсувала тканини тіла безжально відрізані юнаком. Їй було все одно, що жертва – жива людина, вона не чула криків, відсторонившись потоком власної магії. Але сильно злякалася, глянувши в очі експериментатора. Гнів і лють боролися в них зі розсудливістю холодним розрахунком.
- Зглянутися? Помилувати? Це цікавий варіант, Вітор. – крижаним голосом почав хлопчина. – Я міг би тебе помилувати, будь ти останнім з них, останнім, кого торкнулася б моя помста, заправлена науковою необхідністю. Але ти перший. І будеш жити, поки Я не вирішу, потрібен ти мені ще чи ні. І помреш, як того заслуговуєш.