— Справді чудова, — погодилася панна Роял, навіть не дивлячись на Емілі. Уп’яла очі в Чу-Чіна! Ту мить Емілі зненавиділа Чу-Чіна. Це справило їй деяку полегкість, оскільки не важилася ще ненавидіти панну Роял. Однак воліла би водномить відлетіти звідси на тисячу миль! Ах, якби вона принаймні не брала з собою цього стосика рукописів! Неважко було здогадатися, що саме вона тримає на колінах. Ніколи вона не зважиться показати це панні Роял. Взагалі: хіба можливо, щоб ця, з міною образи, королева була авторкою того чарівного своєю щирістю листа? Неймовірно! Емілі почувалася збентеженою, непоказною, маленькою… і зовсім юною! Ох, якою ж юною, недосвідченою і нетямущою!
Минали хвилини, що здавалися Емілі вічністю. Не годна була знайти тему для розмови. У мозку вона відчувала порожнечу, горло було наче здавленим чиєюсь рукою. І спало їй на думку, що панна Роял поставилася до неї так холодно тільки тому, що довідалася про ту «пригоду» в домівці Старого Джона!
Емілі від збентеження завовтузилася на кріслі, й перев’язаний стосик рукописів упав з колін на підлогу. Відтак нахилилася, аби підняти. Ту ж мить капосний Чу-Чін блискавично зіскочив з канапи й зірвав жмутик штучних фіалок з нового капелюшка Емілі. Емілі випустила стосик й обіруч схопила капелюшка. Чу-Чін же зубами вхопив рукописи й вискочив у вікно, залишивши на полі битви жмутик фіалок.
Та незносна тварюка поцупила найновіші й найкращі її твори. Один Бог відає, що вона з ними зробить. Ймовірно, вона, авторка, вже ніколи їх не побачить. Але принаймні закрито питання, показувати їх панні Роял чи ні.
Емілі поклала собі не зважати вже на панну Роял і не щадити її заради її ж прихильності, якої, втім, так і не здобула. Жінка, що дозволяє псові такі вибрики, не виховує цю бестію жодним чином! Навпаки: скидається на те, що вона забавляється його псячими витівками. Емілі певна була, що помітила усмішку на зухвалому обличчі панни Роял, коли фіалки з її капелюшка опинилися в зубах розбещеного барбоса.
Емілі згадала пораду, яку батько Високого Джона давав своїй дружині:
— Бріджіт, як люди тобі докучають, випни нижню губу. Випни, кажу, губу.
Емілі відкопилила нижню губу.
— Дуже грайливий пес, — зауважила вона іронічно.
— Дуже, — незворушно підтвердила панна Роял.
— Чи не вважаєте ви, що йому потрібна дещо суворіша дисципліна?
— Не вважаю. Напевно, ні, — відказала панна Роял, очевидно, думаючи про своє.
Тієї миті Чу-Чін повернувся, обійшов кімнату, винюхуючи щось по кутах, і стрибнув на канапу, де вмостився з усією можливою зручністю.
Емілі видобула з торбинки записника й олівця.
— Пан Тауерс доручив мені взяти у вас інтерв’ю, — нагадала вона.
— Розумію, — байдуже кинула панна Роял, не зводячи очей зі свого обожнюваного песика.
Емілі:
— Отже, чи можна поставити вам декілька запитань?
Панна Роял з перебільшеною люб’язністю:
— Дуже рада буду відповісти.
(Чу-Чін, перевівши дух, зістрибує з канапи й вибігає крізь прочинені двері до їдальні).
Емілі, заглянувши до нотатника, ставить перше своє запитання:
— Яким буде, на вашу думку, результат виборів у Сполучених Штатах?
Панна Роял:
— Ніколи над тим не замислююсь.
(Емілі, стиснувши губи, занотовує: «Вона ніколи над тим не замислюється». Чу-Чін з’являється знову, несучи в зубах запечене курча, й вискакує через вікно до саду).
Панна Роял:
— О, моя вечеря!
Емілі, повертаючись до зазначеної теми:
— Чи вірогідно, щоб Конгрес Сполучених Штатів підтримав нещодавні пропозиції канадійського уряду?
Панна Роял:
— Ага! Отже, уряд Канади зробив Штатам якісь пропозиції? Ніколи про це не чула.
(Емілі записує: «Ніколи про це не чула». Панна Роял поправляє своє пенсне).
Емілі думає: «З таким носом, коли зістарієш, ти виглядатимеш натуральною відьмою». Говорить: «На вашу думку, — історичний роман пережив себе як літературний жанр?»
Панна Роял стомленим голосом:
— Я завжди лишаю вдома свої думки та погляди, коли виїжджаю на відпочинок.
(Емілі пише: «Лишає вдома свої думки та погляди, коли виїжджає на відпочинок». Емілі прагне закінчити це інтерв’ю якнайскоріше. Переказала б його по-своєму, своїми словами, але знає, що пан Тауерс не прийняв би такого матеріалу. Втішає її згадка про новісіньку, непочату книгу «від Джиммі», яка дожидає на неї вдома, до якої впише таємний звіт про свої відвідини панни Роял. Заходить Чу-Чін. Емілі чудується, як він подужав упоратись з цілим курчам за такий короткий час. Чу-Чін, вочевидь, запрагнув десерту, бо миттю зриває з канапи мереживну серветку пані Роял, втискається з нею під фортеп’яно і починає старанно її жувати).