Выбрать главу

Цікава я знати, що б ті люди відповідали, якби їм поставили запитання, чого вони прагнуть найдужче, і якби вони мусили відповідати цілком щиро, не криючись? Скільки дружин та скільки чоловіків запрагли б рішуче змінити своє життя? Кріс Фарер і його дружина точно запрагли б — вона іншого чоловіка, він іншої дружини. Зрештою, це відомо всім. Сама не знаю, чому я переконана в тім, що Джеймс Бітті та його дружина одне одного ледве терплять. На позір вони є щасливою парою, втім, одного разу я зауважила, як вона кинула на нього погляд, що палав ненавистю. Пані Бітті, звісно ж, не підозрювала, що за нею хтось спостерігає, через те я й дістала змогу заглянути вглиб її душі. Так, вона його ненавидить і боїться — страшенно! Зараз он сидить біля нього — маленька, щуплява, змарніла, — та душа її аж вирує. Найпалкішим її бажанням є звільнитися від нього чи, в кожному разі, бодай на пару тижнів вирватися з полону огидної буденщини. Так, це справило б їй полегкість.

А от і Дін. Цікаво, що привело його сюди. Вираз обличчя урочистий, але на денці очей ховається глумливість. Пан Семпсон саме розводиться про мудрих дів. Не зношу мудрих, розважливих дів — мені здається, всі вони страшенно зарозумілі й себелюбні. Могли би вділити від своєї розважності дівам нерозумним. Не йму віри, що Христос хвалив їх, — не йму, та й годі! Він лише застерігав дурноверхих від недбалості й хотів довести, що зле бути дурнуватим і легковажним, бо мудрагелі насправді є зарозумілими егоїстами й не поспішатимуть на допомогу тим, горопашним. Замислююсь, чи дуже погано, що я почуваю до дів нерозумних радше симпатію і хочу їм допомогти, розрадити їх, а не захоплюватися дівами розумними і розважливими, які до краю захоплені самі собою. Кінець кінцем, давати втіху тим, нерозумним, — куди цікавіше.

Он пані Кент і Тедді. О, вона з неймовірною силою прагне чогось, чого — не знаю, але чогось недосяжного, і це прагнення палить її душу і вдень, і вночі. Саме тому вона так наглядає за Тедді, саме тому. Однак не можу збагнути, чим вона відрізняється від інших жінок, — а відрізняється сильно! У її душу мені зазирнути зась, вона зачиняє двері перед будь-якими, допитливими чи недопитливими, очима; ці двері ніколи не бувають прочиненими.

Чого ж вона прагне найдужче? Хіба зійти на самісінький верх найвищої вершини найвищого гірського хребта.

„Щоб вирізьбити на брилі Незнане жіноче ймення“.

Усі ми голодні. Усі вимагаємо від життя хліба насущного, але пан Семпсон не в змозі нам його дати. Хотіла б я знати, чого найдужче прагне ВІН? Душа його така імлиста — в ній годі щось розгледіти. Єдине можу сказати: чимало з його бажань і прагнень є ницими. Перш за все, він не терпить, коли над ним беруть гору. От пан Джонсон насправді жадає допомагати людям, нести їм світло істини; так, він щиро намагається виконувати на грішній землі апостольську місію. А тітка Дженні, як ніхто, прагне, щоб цілий світ прийняв християнську релігію. Вона не ховає в закапелках своєї душі ніяких нечистих бажань. Я знаю, чого жадає пан Карпентер — повернути собі втрачене становище в суспільстві. Кетрін Морріс хоче якнайдовше зберегти свою молодість, і нас, молоденьких дівчат, не зносить саме тому, що ми молоді. Старий Малькольм Стренг прагне попросту жити, існувати, бути — бодай рік, ще тільки один рік… Аби не вмирати! Який жах — не мати в житті іншої мети, окрім відтягнути власну смерть. А проте вірить у безсмертя душі, сподівається осягнути його. Коли б хоч раз йому, сердешному, блиснув мій „промінчик“, то не тремтів би так на думку про смерть. А Мері Стренг жадає померти до того, як зазнає страшного болю, нелюдських страждань. Це, кажуть, називається „рак“. Он там, вище, сидить пан Моррісон. Ми всі знаємо, чого він прагне: відшукати свою Енні. Том Сіблі бажає здобути місяць, хоч відає, що це йому не до снаги. Люди кажуть, він трохи несповна розуму. Емі Креб одно мріє, щоб Макс Террі повернувся до неї, — все інше її не обходить.

Що бачу нині, про що нині думаю — все мушу завтра занотувати. Це дуже цікаво, ба більше — захопливо, а втім, я радше волію писати про гарне, сподобне. Та, попри все, ті, не вельми сподобні речі мають певне підґрунтя, котрого речі красиві здебільшого позбавлені.