Його перша пропозиція і прохання — танці, колись розпочаті в Коулів, завершити саме тут, із тією самою компанією і тим же самим акомпаніатором — отримала енергійне схвалення. Містер Вестон надзвичайно радо приєднався до цієї ідеї, а місіс Вестон охоче взяла на себе обов'язок акомпанувати стільки, скільки вони забажають танцювати; потім улаштовувачі приступили до цікавого заняття: намагалися точно прикинути, хто приїде, і вираховували простір, мінімально необхідний для кожної пари.
— Ви, і міс Сміт, і міс Ферфакс — це буде троє, і дві сестри Кокс — п'ятеро, — ця фраза лунала багато разів. — А від чоловіків, крім містера Найтлі, будуть двоє Гілбертів, малий Кокс, мій батько і я. Так, гадаю, щоб отримати задоволення, цього буде цілком достатньо. Ви, і міс Сміт, і міс Ферфакс — це буде троє, і дві сестри Кокс — п'ятеро; тож для п'яти пар місця буде — хоч відбавляй.
Та незабаром виявилося, що існує й інша думка:
— А чи буде достатньо простору для п'яти пар? Як на мене, то не буде…
А всупереч їй висловлювалася ще й така:
— Знаєте що? Заради п'яти пар не варто влаштовувати танці взагалі. Якщо вдуматися — то що таке п'ять пар? Ніщо! Хіба запрошують тільки п'ять пар? Це допустимо лише як спонтанне рішення.
Хтось сказав, що до свого брата незабаром приїздить міс Гілберт і що їх обох треба запросити разом з усіма. Комусь іще здалося, що якби в той вечір у Коулів хтось запросив місіс Гілберт, то вона б теж танцювала. Замовили слово за ще одного юного Кокса, а коли містер Вестон нарешті згадав про сім'ю двоюрідних родичів, а також про сім'ю свого дуже давнього приятеля, без яких не можна буде обійтися, то з'явилася впевненість, що ці п'ять пар перетворяться на десять, і всі почали щосили міркувати, як же їх найліпшим чином розмістити.
Двері обох кімнат були якраз напроти одна одної. «А чому б не використати обидві кімнати, щоб танцювати ще й у коридорі?» Це здалося найкращим виходом із ситуації, але недостатньо гарним, щоби багатьом не забажалося ще кращого. Емма сказала, що так буде незручно; місіс Вестон дуже непокоїлася за вечерю; а містер Вудхаус палко протестував з огляду на небезпеку для здоров'я. Він так серйозно розхвилювався, що цей план довелося полишити і більше на ньому не наполягати.
— Ой, не треба! — сказав він. — Це буде верхом нерозважливості. Я не можу на це погодитися через Емму! Емма має слабке здоров'я. Вона страшенно застудиться. І бідолашна маленька Гаррієт теж. І всі ви теж застудитесь. А ви, місіс Вестон, взагалі будете прикуті до ліжка. Не дозволяйте йому говорити такі страшні речі. Благаю вас, не дозволяйте. Цей молодик, — притишивши голос, — дуже несерйозний. Не кажіть його батькові, але цей молодий чоловік явно робить не те, що слід. Сьогодні ввечері він дуже часто відчиняв двері та вкрай необачно залишав їх відчиненими. Йому байдуже до протягу. Я не збираюся настроювати вас проти нього, але він і справді якийсь не такий!
Місіс Вестон засмутилася через таке звинувачення. Вона усвідомлювала, наскільки все це важливо, і тому сказала все, що могла, аби розрядити ситуацію. Тож усі двері позачиняли, план із танцями в коридорі — полишили, і повернулися до першого плану, який передбачав танці лише в кімнаті, де вони перебували; а Френк Черчілль виявив таку зговірливість, що простір, який чверть години тому вважався ледве достатнім для п'яти пар, тепер видавався цілком придатним і для десяти.
— Ми були марнотратними, — сказав він. — Ми долучали зайвий простір. Тут запросто помістяться десять пар.
Емма заперечила.