— Якраз через ту обставину, що воно є більшим, сер. У нас не буде жодної нагоди відчинити вікна — жодної за весь вечір. А як ви добре знаєте, сер, саме ця жахлива звичка відчиняти вікна і напускати холодного повітря на розпашілі тіла і призводить до нещастя.
— Відчиняти вікна?! Але ж, містере Черчілль, у Рендоллзі ніхто й гадки не матиме відчиняти вікна. Хіба ж хтось наважиться на таке безглуздя! Ніколи не чув про щось подібне. Танцювати з відчиненими вікнами! Певен, що ні ваш батько, ні місіс Вестон, тобто бідолашна міс Тейлор, ніколи на таке не підуть.
— Ой, не кажіть, сер! Якась легковажна молода особа ступить собі за портьєри та й підніме раму, і ніхто цього не помітить. Я сам часто бачив, як це робиться.
— Що ви кажете? Та невже?! Боже борони! Ніколи б не подумав. Але я рідко буваю в товаристві, і тому часто чую про речі, які мене просто вражають. Одначе раз так, то це міняє справу; можливо, коли доведеться все це обговорювати… а взагалі такі рішення треба ретельно зважувати. Такі питання не можна розв'язувати похапцем. Коли містер і місіс Вестон зроблять ласку і якось приїдуть сюди вранці, то ми зможемо про це поговорити і поміркувати, як бути.
— Але, на жаль, сер, часу в мене лишилося так мало…
— Слухайте-но! — втрутилась Емма. — Ще буде цілком достатньо часу, аби все обговорити. Спішити нікуди. Якщо вийде організувати танці в «Крауні», тату, то це дуже зручно для наших коней. Вони будуть близько від своєї конюшні.
– І дійсно, моя люба. Це надзвичайно важливо. Не те щоб Джеймс коли-небудь скаржився, але чому б не пожаліти коней, якщо є така можливість? От коли б іще я мав певність, що кімнати ретельно провітрять… а місіс Стоукс можна довіряти? Сумніваюсь. Я її не знаю навіть ув обличчя.
— Сер, я можу ручатися за подібні речі, тому що про них потурбується місіс Вестон. Місіс Вестон бере всю цю справу під свій контроль.
— Годі, тату! Тепер у тебе взагалі немає підстав турбуватися, бо наша люба місіс Вестон — то є сама ретельність і обережність. Хіба ти не пам'ятаєш, що сказав багато років тому містер Перрі, коли я хворіла на кір? «Якщо закутуванням міс Емми займатиметься міс Тейлор, то вам нічого боятися, сер». Я чула, як ти дуже часто згадував про це, щоб похвалити її!
— Так, істинна правда. Містер Перрі дійсно так говорив. Я ніколи про це не забуду. Бідолашна маленька Емма! Ти дуже важко переносила кір; тобто, ти б дуже важко його переносила, якби не велика турбота містера Перрі. Цілий тиждень приходив чотири рази на день. Він відразу ж сказав, що особливої небезпеки немає, і тим дуже нас утішив; але все одно кір — то є жахлива хвороба. Сподіваюсь, що коли, не доведи Господи, малюки бідолашної Ізабелли захворіють на кір, то вона неодмінно викличе Перрі.
— Наразі, — сказав Френк Черчілль, — мій батько і місіс Вестон перебувають у «Крауні», щоб оцінити можливості цього будинку. Я залишив їх там, а сам поспішив до Гартфілда, щоб якомога швидше почути вашу думку, сподіваючись при цьому, що мені вдасться переконати вас приєднатися до них і там же, на місці, висловити свої зауваження. Вони попрохали, щоб я вам так і передав. Для них обох було б радістю надзвичайною, якби я супроводив вас туди. Без вас вони не впораються як слід.
Емма була просто в захваті від запрошення на таку нараду; тож залишивши її батька обдумувати цю справу на самоті, двоє молодих людей відразу ж подалися до заїжджого двору «Кра-ун». Там були містер і місіс Вестон — дуже раді бачити її й отримати її схвалення, дуже заклопотані й дуже щасливі — кожне з них по-своєму: вона — трохи занепокоєна, він — цілком задоволений усім побаченим.
— Еммо, — сказала вона, — ці шпалери в гіршому, ніж я сподівалася, стані. Погляньте-но! У декотрих місцях вони жахливо брудні; а панелі — ще більш вицвілі та жалюгідніші, ніж я уявляла.
— Серце моє, ти надто прискіплива, — мовив її чоловік. — Яка різниця? При свічках усього цього не буде видно. При свічках все виглядатиме таким же чистим, як у Рендоллзі.
У цю мить дами обмінялися поглядами, що мали скоріш за все означати: «Куди вже тим чоловікам відрізнити брудне від чистого!», а джентльмени, мабуть, подумали: «Завжди в цих жінок якісь примхи та безпідставні побоювання!»
Однак виникла-таки одна несподівана заковика, від якої джентльмени не могли зневажливо відмахнутися. Вона стосувалася кімнати для вечері. Тоді, коли будувалося бальне приміщення, про вечері не йшлося; а єдиною прибудовою була невеличка суміжна картярня. Як же бути? Тепер ця картярня саме як картярня і знадобиться; якщо ж вони вчотирьох проголосують за зручне для них рішення про непотрібність карт, то чи не буде ця кімната все одно замалою для того, щоби в ній комфортно повечеряти? З цією метою можна було б використати іншу кімнату набагато більших розмірів, але вона містилася на іншому кінці будинку, і для того, щоб до неї потрапити, треба було пройти довгим і незручним коридором. Саме в цьому і полягала проблема. Місіс Вестон лякали протяги, що на них могли наразитися молоді люди в цьому коридорі; а Емму і джентльменів зовсім не влаштовувала перспектива штовханини під час вечері.