Розділ 12
Щоби перспектива балу виглядала для Емми цілком реальною, бракувало одного: аби він був призначений на день у межах гарантованого терміну перебування Френка в Саррі; бо, попри переконаність містера Вестона, їй не здавалося таким уже неможливим, що Черчіллі візьмуть і не дозволять своєму племінникові залишитися хоч на день довше призначених двох тижнів. Але це виглядало маловірогідним. Та на необхідні приготування мусив піти певний час, до початку третього тижня все одно нічого не можна було встигнути зробити належним чином, тому декілька днів їм довелося планувати, працювати і сподіватися, перебуваючи в цілковитій непевності й ризикуючи, на думку Емми, причому сильно ризикуючи, що всі ці зусилля будуть марними.
Однак Енскум виявив поблажливість — якщо не на словах, то на ділі. Бажання Френка затриматися скоріш за все не сподобалось, але проти нього і не заперечували. Тож усе залишилось як було, і приготування йшли успішно. Як це часто буває, одна турбота, зникаючи, поступається місцем іншій; і тепер, коли Емма почувалася впевненою щодо балу, вона почала сприймати як чергову неприємність ту зухвалу байдужість, котру містер Найтлі виявляв до майбутньої події. Чи тому, що він сам не любив танцювати, чи тому, що з ним не порадилися, але все це, здавалося, зовсім його не цікавило, він рішуче не сприймав передбачуваний бал, як щось захоплююче, варте уваги і здатне зробити йому хоч якусь приємність. Тож навмисні спроби Емми поговорити на цю тему просто не могли не викликати відповідь, що лунала не надто схвально:
— Прекрасно. Якщо Вестонам подобається мати скільки клопоту заради декількох годин галасливої розваги, то це їхня справа, тільки хай не вирішують за мене, як мені веселитися. Так, звичайно, я обов'язково прийду, я ж не можу відмовити; я щосили намагатимуся не заснути, але скажу чесно: я з більшою охотою посидів би вдома, проглядаючи тижневий звіт Вільяма Ларкінса. І що за насолода така, прости Господи — спостерігати за танцями! Це не для мене. Я ніколи за ними не спостерігаю, і навряд чи хтось іще це робить. Мабуть, красивий танець, як і моральна чеснота, вже сам по собі є винагородою. Ті ж, що стоять поруч, зазвичай думають зовсім про інше.
Емма відчула, що це камінець у її город, і розсердилася. Однак було ясно, що його байдужість чи навіть осуд не призначалися для того, щоб догодити Джейн Ферфакс; у своєму засудженні самої ідеї балу він не керувався її почуттями, бо самій Джейн думка про танцювальний вечір сподобалася надзвичайно; вона пожвавішала, зробилася відвертішою, і в неї навіть вирвалося:
— О, міс Вудхаус, сподіваюся, нічого не станеться і бал обов'язково відбудеться, бо інакше це було б таким розчаруванням! Мені дуже, дуже хочеться, щоб він відбувся, справді!
Тож містер Найтлі віддавав перевагу товариству Вільяма Ларкінса зовсім не для того, щоб зробити приємність Джейн Ферфакс, ні! Емма все більше й більше пересвідчувалася, що місіс Вестон явно помилилась у своїх припущеннях. З його боку було багато чисто дружньої симпатії і співчуття — але не любові.
Та, на превеликий жаль, потреба сваритися з містером Найтлі незабаром відпала. Минули два дні радісної визначеності й певності, та всьому цьому раптово настав кінець. Від містера Черчілля надійшов лист, що спонукав племінника до негайного повернення: місіс Черчілль захворіла, і захворіла надто серйозно, щоб обійтися без Френка; зі слів її чоловіка, вона хворіла вже тоді, коли два дні тому писала листа своєму племінникові, але того разу нічого про недугу не повідомила через небажання завдавати клопоту і через свою незмінну звичку ніколи не думати про себе. Тепер же вона розхворілася не на жарт і тому змушена благати його вирушити до Енскума невідкладно.
Про зміст цього листа Емма дізналась із записки, що відразу ж надійшла від місіс Вестон. Від'їзд Френка був справою вирішеною й неминучою. Він мав вирушати через кілька годин, причому його небажання їхати ніякою справжньою тривогою за здоров'я тітки не приглушувалося. Френк добре знався на її хворобах: вони чомусь завжди траплялися тоді, коли їй треба було.
Місіс Вестон додала, що він лише встигне після сніданку заскочити до Гайбері й попрощатися там із тими нечисленними друзями, котрим, як він сподівається, до нього не байдуже; тож його слід очікувати в Гартфілді дуже скоро.