— Авжеж чула, і буду дуже радою знайомству з ним. Сподіваюся, що містер Елтон не забариться з візитом до нього; і ми обидва матимемо приємність приймати його в нашому будинку.
— Ви дуже ласкаві. Певен, що Френк зрадіє надзвичайно. Він має бути в Лондоні наступного тижня, якщо не раніше. Ми отримали звістку про це із сьогоднішнім листом. Сьогодні вранці на своєму шляху я зустрів поштову карету, а забачивши почерк мого сина, дозволив собі відкрити листа, хоча адресований він був не мені, а місіс Вестон. До речі, основний його дописувач — вона. Я майже ніколи не отримую від нього листів.
– І ви отак взяли і розпечатали листа, що призначався їй?! О, містере Вестон, — манірно посміхаючись. — Я енергійно протестую. Який небезпечний прецедент ви створили! Сподіваюся, що ви не дозволите вашим сусідам наслідувати ваш приклад. Якщо подібне чекає і мене, то, слово честі, нам, заміжнім жінкам, слід уже бути насторожі! О, містере Вестон, од вас я такого не чекала!
— Аякже! Ми, чоловіки, — вкрай огидні створіння. Тож будьте обережними, місіс Елтон! У цьому листі йдеться про… це — короткий лист, написаний похапцем, просто для того, щоб нас повідомити. Коротше кажучи, у ньому йдеться, що всі вони незабаром приїздять до міста з огляду на здоров'я місіс Черчілль: цілу зиму вона нездужала і гадає, що в Енскумі для неї надто холодно; тому вони мають невідкладно переїхати південніше.
— Ого! Аж із Йоркшира, чи не так? Енскум — це ж у Йоркширі?
— Так, вони мешкають за сто дев'яносто миль від Лондона. Чималенька відстань!
— Авжеж, дійсно чималенька. На шістдесят п'ять миль далі від Лондона, ніж Кленовий Гай. Але що таке відстань для людей дуже багатих, містере Вестон? Знали б ви, як часом гасає мій зять, містер Саклінґ. Ви не повірите, але вони з містером Бреґґом якось двічі протягом одного тижня їздили до Лондона і назад четвериком.
— Незручність великої відстані до Енскума, — сказав містер Вестон, — полягає в тому, що останнім часом місіс Черчілль, як ми це розуміємо, тижнями була не в змозі самотужки підвестися з дивана. Як писав Френк у своєму останньому листі, вона скаржилася, що не має достатньо сил вийти до оранжереї без його і містера Черчілля допомоги — вони підтримували її під обидві руки! Це, звичайно ж, свідчить про значний занепад сил — але раптом тепер їй так кортить швидше потрапити до міста, що вона має намір спати в дорозі лише дві ночі. Про це і йдеться в листі Френка. Погодьтеся, місіс Елтон, такі тендітні створіння, як жінки, влаштовані якось по-чудернацькому, чи не так?
– І не збираюся я з вами погоджуватися! Скажу прямо, я завжди стаю на бік моєї статі. Попереджаю вас: у моїй особі ви матимете надзвичайно впертого супротивника. Я завжди захищаю жінок, і, запевняю вас, коли б ви знали, як Селіна ставиться до ночівлі в заїжджому дворі, то ви б не здивувалися, чому місіс Черчілль так несамовито прагне уникнути таких ночівель. Селіна каже, що для неї це просто жах, і частково її прискіпливість передалася мені. Вона завжди подорожує з власними простирадлами — чудовий застережний захід. Місіс Черчілль чинить так само?
— Запевняю вас, місіс Черчілль завжди чинить так, як годиться аристократці. Місіс Черчілль не поступиться жодній жінці…
Місіс Елтон жваво його перепинила:
— О, містере Вестон, ви можете невірно мене зрозуміти. Селіна — не аристократка, кажу вам. Не обманюйтесь у цьому.
— А хіба ні? Тоді вона — не зразок для місіс Черчілль, бо місіс Черчілль — аристократка, якої світ не бачив.
Тут місіс Елтон замислилась: а чи не переборщила вона, бува, так енергійно заперечуючи аристократичність своєї сестри? Аж ніяк не їй було вирішувати, може Селіна вважатись аристократкою чи ні; можливо, подібна претензія відгонила фальшю, і тому вона вже почала подумувати, як би найліпшим чином викрутитись із цієї ситуації, коли містер Вестон продовжив:
— Як ви самі можете здогадатися, місіс Черчілль не користується моєю великою прихильністю — але це суворо між нами. Та вона дуже любить Френка, і тому я не можу говорити про неї погано. Крім того, нині вона нездужає; але вона завжди нездужала, якщо вірити її власним словам. Я не кожному про це кажу, місіс Елтон, але я не надто вірю в оті болячки місіс Черчілль.
— Якщо вона дійсно хвора, то чому б їй не поїхати до Бата, містере Вестон? Або до Кліфтона?
— Вона вбила собі в голову, що в Енскумі для неї занадто холодно. Насправді ж мені здається, що Енскум їй просто обрид. На цей час вона прожила там довше, ніж будь-де, тому починає подумувати про переміну. Енскум — усамітнене і глухе місце. Мальовниче, але надто усамітнене.