Містер Вестон замислився.
— Сподіваюсь, — мовив він незабаром, — що я не був надто суворим до сердешної місіс Черчілль. Якщо вона дійсно хвора, то я жалкую, що обійшовся з нею несправедливо, але вона має деякі риси характеру, котрі не дають мені можливості відгукуватися про неї з тією поблажливістю, з якою б я хотів. Ви, місіс Елтон, не можете не знати про мої родинні зв'язки з сім'єю Черчіллів, як і не можете не знати про їхнє ставлення до мене, що я з ним зіткнувся; тому, між нами кажучи, всю провину слід покласти повністю на неї. Підбурювачем була саме вона. Якби не вона, Френкову матір ніколи б не спіткала така сумна доля. Містер Черчілль також має гордість, але це зовсім не та гордість, яку має його жінка: з його боку — це спокійна, неагресивна, шляхетна гордість, яка не загрожує нікому, а тільки робить його трохи безпорадним і нудним; але ж її гордість — це пиха і нахабство! І що особливо неприємно — вона не має ніякого права претендувати ні на родовитість, ні на знатність. Коли вийшла заміж, вона була ніхто — просто дочка джентльмена; але, ставши однією з Черчіллів, вона всіх їх переплюнула своєю пихатістю; та все одно, запевняю вас, вона є вискочкою, тільки й того.
— Подумати тільки! Це дійсно дратує до надзвичайності! Терпіти не можу вискочок. Кленовий Гай прищепив мені сильну відразу до таких людей; бо там на околиці є одна родина, котра своєю бундючністю страшенно дратує мого зятя та сестру. Ваша розповідь про місіс Черчілль відразу нагадала мені про них. Це люди на ім'я Тапмен, оселилися вони там зовсім недавно, мають обтяжливу безліч родичів незнатного походження, але зазнаються до знемоги і вдають, що є запанібрата зі старовинними поважними родинами. Мабуть, жили вони у Вест-холі півтора року, ніяк не більше; і яким чином вони розбагатіли — не знає ніхто. Вони приїхали з Бірмінгема, а ви ж знаєте, містере Вестон, що це місто не таке-то й гарне. Що доброго можна чекати з Бірмінгема? Мені завжди здавалося, що навіть саме це слово звучить якось зловісно; а про цих Тапменів нічого не відомо достеменно, хоча про дещо можна і здогадуватися. Однак коли подивитися, як вони поводяться, то може здатися, що вважають себе рівнею моєму зятеві, містеру Саклінґу, який доводиться їм найближчим сусідом. Це просто якийсь жах! Сам же містер Саклінґ жив у Кленовому Гаю цілих одинадцять років, а перед ним — його батько, принаймні мені здається… я майже впевнена, що старий містер Саклінґ устиг придбати маєток до того, як помер.
Тут їхню розмову перепинили. Почали розносити чай, і містер Вестон, сказавши все, що хотів, скористався цією можливістю і швиденько здимів.
Після чаю ж містер і місіс Вестон та містер Елтон сіли разом із містером Вудхаусом пограти в карти. Решта п'ятеро людей отримали змогу чинити на власний розсуд, і у Емми виникли сумніви щодо комфортності такої ситуації, бо містеру Найтлі явно не хотілося розмовляти, місіс Елтон прагнула загальної уваги, яку їй ніхто не бажав приділяти, а сама Емма відчувала певне сум'яття та занепокоєність, і тому вона не мала особливого бажання розмовляти.
Містер Джон Найтлі виявився говірливішим за свого брата. Він мав полишити їх наступного дня і тому незабаром порушив тишу:
— Ну що ж, Еммо, не знаю, чи можу я дати ще якісь поради стосовно моїх хлопців. Листа від своєї сестри ви читали, а там, не сумніваюся, все розписано як годиться — довго і докладно. Моя настанова буде набагато стислішою, ніж її, і, мабуть, дещо відрізнятиметься за змістом. Отже, всі мої рекомендації вміщуються у дві фрази: не балуйте їх і не давайте їм ліків.
— Хотілося б догодити вам обом, — мовила Емма, — бо я зроблю все від мене залежне, щоб вони почувалися веселими, — і цього буде достатньо для Ізабелли; веселість же несумісна з фальшивими поблажками і необхідністю приймати ліки.
— А якщо вони будуть докучливими, то неодмінно відішліть їх додому.
— Саме так я і вчиню. Чи ви іншої думки?
— Наскільки я можу здогадуватися, вашому батькові вони можуть видатися надто галасливими — або ж стануть морокою для вас, якщо кількість ваших візитних домовленостей зростатиме так само швидко, як це було останнім часом.
— Зростатиме?!
— Авжеж! А ви що, не усвідомлюєте того факту, що протягом останніх півроку у вашому способі життя сталася суттєва переміна?
— Переміна? Не бачу я ніякої переміни.
— Ви стали набагато більше часу приділяти товариству, і це не підлягає сумніву. Візьмімо хоча б сьогодні. Не встиг я приїхати на один-однісінький день — а ви вже маєте домовленість на обідній прийом! Коли таке чи щось подібне траплялося раніше? Коло ваших знайомств розширюється, і ви все частіше в ньому обертаєтеся. Віднедавна кожен новий лист до Ізабелли обов'язково містить розповідь про недавні розваги: обідні прийоми в містера Коула, бали в «Крауні». Навіть якщо взяти один лише Рендоллз, то й тоді переміна у вашому способі життя просто вражаюча.