Того ранку їй не судилося побачити Френка Черчілля. Він сказав їй, що не може дозволити собі приємність заїхати до Гартфілда, оскільки мав повернутися додому до середини дня. Вона не надто й жалкувала.
Розібравшись з усіма цими справами, ретельно їх обдумавши і зробивши відповідні висновки, вона якраз поверталася до будинку в настрої вже достатньо гарному, щоби ввірити себе турботам про двох племінників та про їхнього дідуся, коли великі залізні ворота відчинились, і ввійшли двоє людей, яких вона менше за все сподівалася побачити: Френк Черчілль і Гаррієт, що спиралася йому на руку — так-так, саме Гаррієт! Одна мить — і Емма встигла переконатися, що трапилось щось надзвичайне. Вигляд у Гаррієт був блідий і переляканий, він же намагався її підбадьорити. Від воріт до парадного входу було не більше двадцяти метрів, тож незабаром вони опинилися в холі, Гаррієт відразу ж опустилася в крісло і знепритомніла.
Молоду особу, що знепритомніла, необхідно привести до тями; на запитання потрібно дати відповіді, а незрозуміле — пояснити. Такі події збуджують інтерес і занепокоєння, але ненадовго. За декілька хвилин Еммі стало ясно все.
Міс Сміт і міс Бікертон, теж пансіонерка із закладу місіс Годдард, яка також була на балу, вийшли разом і пішли по річмондському шляху, котрий, попри свою достатню для безпеки багатолюдність, усе ж таки завів їх у халепу. Десь за півмилі від Гайбері, за крутим поворотом, густо затіненим берестами, починалася досить довга і глуха ділянка шляху; і коли дві дівчини заглибились у неї, то недалеко від себе — на порослій травою галявині обабіч — несподівано вгледіли гурт циган. Дитинча, що стояло насторожі, підійшло до них і почало канючити. Міс Бікертон, злякавшись надзвичайно, гучно скрикнула і, закликавши Гаррієт рухатися за нею, видерлася на крутосхил, гайнула через невисокі кущі на його вершині й хутко подалася найкоротшим шляхом до Гайбері. Але бідолашна Гаррієт не могла бігти слідом. На танцях вона підвернула ногу, і її перша ж спроба подолати крутосхил спричинилася до такого болю, що вона стала зовсім безпомічною — і в такому стані, страшенно налякана, вона змушена була залишитися.
Невідомо, як би повелися волоцюги, коли б дівчата виявили більше сміливості; але вони просто не могли встояти перед таким відвертим заохоченням до нападу; і невдовзі до Гаррієт підступили півдюжини дітей під проводом огрядної жінки та високого хлопця, всі горласті, нахабні — не стільки на словах, скільки на вигляд. Все більше лякаючись, вона відразу ж пообіцяла їм грошей і, діставши гаманця, дала їм шилінга і почала благати, щоб не забирали більше і не чинили з нею зле. Після цього вона якось спромоглася пошкандибати, і хоч повільно, але все ж таки стала віддалятися від них; та її страх і її гаманець викликали надто сильну спокусу, і цигани пішли за нею, потім оточили всією юрбою й почали вимагати більше грошей.
Саме в такому стані і знайшов її Френк Черчілль: вона тремтіла і благала, вони — поводилися шумливо і нахабно. Завдяки щасливому збігу обставин його від'їзд із Гайбері затримався, і тому він зміг прийти їй на допомогу в такий небезпечний момент. Ранок був пречудовий, і це спонукало Френка пройтися пішки, в той час як кучер з кіньми мали поїхати іншою дорогою і зустріти його за милю чи за дві від Гайбері. Крім того, сталося так, що минулого вечора Френк попрохав у міс Бейтс ножиці і забув їх повернути, тож йому довелося зупинитися біля її дверей і на декілька хвилин зайти: тому він і запізнився. Оскільки Френк рухався пішки, то вся ватага не могла його бачити, аж доки він не підійшов зовсім близько. Жах, який жінка і хлопець нагнали на Гаррієт, тепер вселився в них. Від страху вони заціпеніли, а Гаррієт радісно кинулася до нього. Ледь здатна розмовляти, вона мала снаги тільки для того, щоби дійти до Гартфілда, а потім сили остаточно покинули її. Це Френк вирішив привести її до Гартфілда: ніяке інше місце не спало йому на думку.
Ось у цьому і полягала вся історія — з його слів та зі слів Гаррієт, тільки-но вона прийшла до тями і здатна була говорити. Побачивши, що їй стало краще, він не наважився залишатися, бо через ці декілька затримок він уже не міг утрачати ані хвилини. Узявши з Емми обіцянку повідомити місіс Годдард про те, що Гаррієт перебуває в цілковитій безпеці, а містера Найтлі — про те, що в околицях з'явилася ватага циган, Френк вирушив у путь, супроводжуваний вдячними напутніми побажаннями йому й собі, що їх спромоглася вимовити Емма.