Коли вони вже звертали на галявину перед будинком, то побачили, як повз них проїхав містер Перрі верхи. Чоловіки загомоніли про його коня.
— До речі, — звернувся трохи згодом Френк Черчілль до місіс Вестон, — а як там стосовно плану містера Перрі придбати собі екіпаж?
Місіс Вестон здивовано поглянула і сказала:
— А я й не знала, що він мав такий план.
— Та ні ж бо, я дізнався про це від вас. Ви самі написали мені про це у своєму листі три місяці тому.
— Я?! Бути не може!
— Авжеж писали. Я чудово пам'ятаю. Ви згадували про це як про подію, що ось-ось має статися. Про це з величезною радістю розповідала комусь місіс Перрі. Саме вона переконала його це зробити, бо, на її думку, його виїзди на виклик у негоду робили йому велику шкоду. Тепер згадали, еге ж?
— Даю слово, я тільки зараз про це почула.
— Тільки зараз?! Не може бути! Господи, це що — мені наснилося, чи як? А я в цьому був абсолютно переконаний!.. Міс Сміт, схоже на те, що ви дуже втомилися. Нічого, скоро будете вдома.
— Про що це ви, га? — вигукнув містер Вестон. — Про Перрі та екіпаж? Френку, а що — Перрі збирається придбати собі екіпаж? Радий, що він може собі це дозволити. Від нього про це почув, еге ж?
— Ні, сер, — відповів із усмішкою його син, — виявляється, що ні від кого не чув. Так дивно! Я і справді був переконаний, що мені розповіла про це у всіх подробицях місіс Вестон ув одному зі своїх листів до Енскума багато тижнів тому, — але оскільки вона стверджує, що не чула про це і півслова, то, значить, мені все це наснилось. Я, щоб ви знали, удатний бачити сни. Коли я у від'їзді, то мені сняться мешканці Гайбері, а коли пересняться всі мої близькі друзі, то приходять у сни містер і місіс Перрі.
— Ай справді — дивно, — зазначив його батько, — що тобі завжди сняться люди, про яких ти навряд чи згадуєш коли-небудь в Енскумі. Перрі збирається придбати екіпаж! А дружина, турбуючись про чоловікове здоров'я, намовляє його це зробити. Саме так, не сумніваюся, колись і станеться; а поки що це тільки наснилося. Бува, дехто бачить дійсно пророчі сни! А хтось так — якусь недоладну купу нісенітниць! Що ж, Френку, з твого сну і справді видно, що, коли ти у від'їзді, Гайбері завжди в твоїх думках. Еммо, мабуть, ви теж часто бачите сни?
Та Емма була надто далеко і не почула. Вона поквапилася попереду гостей, аби налаштувати батька на їхній прихід, і тому до неї не долинув натяк містера Вестона.
— А що, коли вже говорити відверто, — вигукнула міс Бейтс, котра останні дві хвилини марно намагалася привернути до себе увагу, — якщо ми вже заговорили про це, то неможливо заперечити, що містер Френк Черчілль міг дізнатися… Я не хочу сказати, що йому це не могло приснитися, — я інколи теж бачу такі чудернацькі сни! — але коли спитатися в мене, то я відповім, що так, дійсно, минулої весни і справді була така думка; бо місіс Перрі сама поділилася нею з моєю матінкою, і Коули — як і ми — теж про це знали, але це була наче таємниця, про яку більше ніхто не знав і про яку говорили десь три дні, не більше. Місіс Перрі дуже хотілося, щоб він придбав карету й одного ранку вона прийшла до моєї матінки в настрої надзвичайно піднесеному, тому що їй здалося, наче її думка взяла гору. Джейн, пам'ятаєш, як бабуся нам про це розповідала, коли ми повернулися додому? Не пам'ятаю, куди ми ходили, — скоріше, до Рендоллза; так, гадаю, що до Рендоллза. Місіс Перрі завжди дуже любила мою матінку — та її, мабуть, усі люблять, — і тому розповіла їй про цю новину по секрету; вона, звичайно ж, не заперечувала, щоб матуся і нам про це розповіла, та, крім нас, цього не мусив знати ніхто; тож відтоді я жодній відомій мені живій душі про це не розповідала. Водночас не можу напевне стверджувати, що нікому про це не натякнула, тому що я себе знаю — часто можу щось бовкнути, не подумавши. Люблю, знаєте, побазікати, дуже люблю; тому інколи можу обмовитися про те, про що говорити не слід. Я не така, як Джейн, а жаль. Од неї, даю слово, ніколи зайвого не почуєш. А де ж вона? Ой, якраз позаду! Прекрасно пам'ятаю, як приходила місіс Перрі. І справді, дивний сон!
Вони саме входили. Містер Найтлі випередив міс Бейтс і першим устиг поглянути на Джейн. З обличчя Френка Черчілля, де він, як йому здалося, помітив приборкане сум'яття чи навіть сміх, містер Найтлі мимоволі перевів погляд на її обличчя, але вона йшла позаду і була надто зайнята своєю шаллю. Містер Вестон зайшов усередину. Двоє інших чоловіків зупинилися біля дверей, аби пропустити її. Містеру Найтлі здалося, що Френк Черчілль має намір спіймати її погляд — так пильно він на неї дивився, одначе, коли й так, то надаремне, бо Джейн пройшла повз них до передпокою і на жодного не поглянула.