— Як тільки моя тітонька одужає, я поїду за кордон, — сказав Френк. — Не заспокоюся, доки не побачу на власні очі деякі із зображених тут краєвидів. Якось ви матимете змогу подивитися мої ескізи, прочитати мої подорожні нариси або поему. Я неодмінно щось зроблю для самовираження.
— Можливо — але не ескізи із видами Швейцарії. До Швейцарії ви ніколи не поїдете. Ваші тітка й дядько ніколи не дозволять вам покинути Англію.
– Їх можна вмовити поїхати разом зі мною. Лікарі можуть приписати їй теплий клімат. У мене є певні підстави сподіватися, що ми поїдемо за кордон разом. Сьогодні вранці я відчув сильне переконання, що незабаром я потраплю за кордон. Мене кличуть подорожі. Я вже стомився від неробства. Мені хочеться перемін. Я не жартую, міс Вудхаус, що б там не уявляв собі ваш проникливий розум, — Англія мені набридла — будь на те моя воля, я полишив би її завтра ж.
— Вам набридли добробут і розваги. Може, для того, щоб вам захотілося залишитися, ви придумаєте для себе якісь труднощі?
— Мені — і набридли добробут та розваги?! Ви глибоко помиляєтесь. Я не вважаю себе ні багатою людиною, ні людиною, котрій весело живеться. Матеріально я відчуваю сильну скруту. Я зовсім не вважаю себе щасливою людиною.
— Однак ви вже не виглядаєте таким нещасним, як під час приїзду. Підіть поїжте і попийте ще трохи — і вам стане набагато краще. Іще шматочок холодного м'яса, іще ковток мадери з водою — і ви почуватиметеся майже так само гарно, як і всі ми.
— Hi — навіть не поворухнуся. Я сидітиму поруч із вами. Ви — мої найкращі ліки.
— Завтра ми їдемо до Бокс-хілла; гайда з нами! Це не Швейцарія, але це буде не абищо для молодого чоловіка, що так прагне перемін. Так що — залишитесь, аби поїхати з нами?
— Звичайно ж, ні. Я поїду додому з вечірньою прохолодою.
— Але ж ви можете повернутися з ранковою прохолодою завтра.
— Ні, не варто. Якщо я повернуся, то знову злитимуся.
— Тоді, заради Бога, залишайтесь у Річмонді.
— Але якщо я залишусь у Річмонді, то почуватимусь іще злішим. Думка про те, що всі ви тут, а я — сам-один, буде для мене нестерпною.
— З цими труднощами ви мусите розібратися самі. Обирайте вашу власну міру злостивості. Я більше вас не силуватиму.
Решта товариства вже повертались, і незабаром зібралися всі. Дехто, забачивши Френка Черчілля, дуже зрадів, дехто — виглядав дуже стримано; але всі збентежились і схвилювалися, коли їм пояснили причину «втечі» міс Ферфакс. Потім вирішили, що всім пора йти і тим самим закрили цю тему. Нашвидкуруч визначившись із планами на наступний день, товариство розійшлося. Небажання Френка Черчілля залишатися без компанії посилилося настільки, що він, урешті-решт, звернувся до Емми з такими словами:
— Гаразд — якщо ви бажаєте, щоб я лишивсь і взяв участь у вилазці, то нехай так і буде.
Вона всміхнулась і погодилася; і лише терміновий виклик міг змусити його повернутися до Річмонда раніше завтрашнього вечора.
Розділ 7
Для поїздки до Бокс-хілла день був надзвичайно гарний; усі інші зовнішні обставини, пов'язані з приготуваннями, розміщенням і розпорядком, теж свідчили про те, що вилазка має вдатися на славу. Всім орудував містер Вестон, курсуючи між Гартфілдом і будинком вікарія; і всі прибули вчасно. Емма і Гаррієт приїхали разом; міс Бейтс та її племінниця — з Елтонами; чоловіки — верхи. Місіс Вестон залишилася з містером Вудхаусом. Вистачало всього; лишилося тільки приїхати до Бокс-хілла — і звеселятися. Сім миль пролетіли в передчутті радості, а по прибутті ніхто не зміг утриматися від бурхливого висловлення захвату; але якщо брати день в цілому, то відчувалося, що чогось не вистачає. Була якась млявість, відсутність настрою, брак єдності, і їх не вдавалося подолати. Надто часто товариство розпадалося на групки. Елтони прогулювались одне з одним, містер Найтлі перебрав опіку над міс Бейтс та Джейн; Емма і Гаррієт дісталися Френку Черчіллю. А містер Вестон марно намагався всіх їх гармонійно поєднати. Спочатку здавалося, що такий поділ є випадковим, але за весь день він так і не змінився значним чином. Містер і місіс Елтон не виявили небажання спілкуватись і старалися бути якомога люб'язнішими, але протягом тих двох годин, що компанія провела на пагорбі, розкольницький настрій інших груп був надто сильним, щоб його змогли подолати чудові краєвиди, холодні закуски чи бадьорий настрій містера Вестона.