Чекаючи на карету, вона незчулась, як біля неї опинився містер Найтлі. Він озирнувся довкола, наче бажаючи пересвідчитися, що поруч нікого немає, а потім сказав:
— Еммо, я мушу ще раз поговорити з вами так, як мені вже колись доводилося говорити: можливо, це привілей скоріш проголошений мною, ніж дозволений вами, а все ж таки я вимушений ним скористатися. Я не можу без протесту дивитися на ваші хибні вчинки. Як ви можете бути такою жорстокосердою до міс Бейтс? Як ви взагалі могли дозволити собі таке нахабство — кепкувати над жінкою її віку, вдачі і становища? Я не думав, що ви на таке здатні, Еммо.
Емма пригадала, про що йдеться, почервоніла, пожалкувала, але спробувала відбутися жартом.
— Ну послухайте, як же я могла втриматися і не сказати? Ніхто б не втримався на моєму місці. І нічого тут страшного немає. Мені навіть здалося, що вона не зрозуміла мене.
— Запевняю вас, що зрозуміла. Вона прекрасно збагнула, про що йшлося. І відтоді тільки про те й говорила. Чули б ви, як саме вона говорила — з якою добротою і великодушністю! Чули б ви, як вона віддавала належне вашій поблажливості, виявляла вдячність вам і вашому батькові за ту пошану й увагу, яку ви їй весь час виявляли — і це при тому, що спілкування з нею, як виявилося, викликає нудьгу і дратівливість.
— О Господи! — скрикнула Емма, — я знаю, що немає на світі створіння кращого за неї, але ви мусите визнати, що добре і сміховинне переплелося в ній найнесприятливішим чином.
— Дійсно, в ній переплелися ці риси, згоден, — відповів містер Найтлі, — була б вона багатою, я не звертав би особливої уваги на ті випадки, коли гідне осуду тимчасово бере гору над добром. Була б вона жінкою з чималим статком, я дав би можливість виявитися кожній безневинній абсурдності й не сварився б із вами через надмірні вільності в поводженні. Була б вона рівною вам за становищем — але ж ні! Ви тільки збагніть, Еммо, яка величезна між вами різниця! Вона — жінка бідна. Вона втратила той добробут, серед якого народилась; а коли доживе до старості, то, можливо, впаде у ще більші злидні. Її становище мусить викликати у вас незмінне співчуття. Ви вчинили дуже негарно! Ви, кого вона знала ще малою дитиною, за чиїм зростанням вона спостерігала ще з того часу, коли її зауваження були для вас честю, — ви дійшли тепер до того, що бездумно, у засліпленні від власної пихи насміялися над нею, принизили її — та ще й перед племінницею, а також перед іншими людьми, багато з яких, можливо, а дехто — так обов'язково, візьмуть за зразок якраз ваше ставлення до неї. Цей інцидент неприємний для мене, а для вас — так тим паче, Еммо, але ж я мушу, я буду, я обов'язково буду говорити вам правду, доки матиму таку можливість; я вдовольнятиму ся тим, що, даючи вам поради, які заслуговують на довіру, виявлятиму вам тим самим свої дружні почуття з вірою в те, що колись ви віддасте мені належне більшою мірою, ніж ви здатні це зробити зараз.
Розмовляючи, вони наближалися до карети; її вже подали. Не встигла Емма заговорити знову, як він подав їй руку і допоміг сісти. Містер Найтлі неправильно зрозумів почуття, що змушувало її постійно дивитися вбік і мовчати. Воно складалося зі злості на саму себе, приниження і глибокого збентеження. Емма мовчала, тому що не могла говорити; сівши в карету, вона відкинулася на спинку — на якусь мить емоції переповнили її. Потім вона почала докоряти собі за те, що не попрощалася, не виявила вдячності, поїхала в поганому настрої; бажаючи якось виправити ситуацію, вона виглянула з карети, щоб помахати рукою чи щось сказати, але було вже запізно: він одвернувся, а коні вже рушили. Емма продовжувала оглядатись, але надаремно; ось вони вже проїхали половину схилу, бо рухалися вниз — і тому швидше, ніж зазвичай, і все лишилося позаду. Вона була роздосадувана так сильно, що це майже неможливо було приховати. Ще ніколи в житті їй не доводилося почуватися такою збудженою, приниженою і засмученою. Емма зазнала величезного потрясіння. Заперечувати правдивість змальованої ним ситуації було справою марною. Вона відчувала це своїм серцем. Як могла вона так по-варварськи жорстоко вчинити з міс Бейтс! Як могла вона виставити себе у такому непривабливому світлі перед усіма, ким вона дорожила! І як могла вона допустити, що не сказала йому на прощання жодного слова вдячності, згоди чи просто доброго слова!