— Та що ви! — вигукнув він. — Я вам за неї дуже вдячний. Це дуже добра порада, і їй судилася краща доля, ніж деяким із ваших попередніх порад, бо до неї неодмінно прислухаються.
— Дружину Джона Найтлі дуже легко стривожити, і тому вона може засмутитися через свою сестру.
— Не переймайтеся, — сказав він. — Я не вчинятиму галасу і залишу своє незадоволення при собі. Мене бентежить доля Емми. Вона мені — як сестра, до якої я маю, мабуть, сильніші братерські почуття, ніж до Ізабелли, бо Емма завжди викликала в мене більші зацікавлення та співчуття, значно більші. Турботу і цікавість — ось що відчуваєш до Емми. Отож цікаво, як складеться її подальша доля!
— Мені теж цікаво, — тихо відповіла місіс Вестон, — дуже цікаво.
— Вона завжди заявляє, що ніколи не вийде заміж, хоча зрозуміло, що подібні заяви насправді нічого не варті. Щось я не пам'ятаю, аби вона зустріла чоловіка, який би їй сподобався. Було б непогано, коли б вона сильно закохалась у якусь непересічну особистість. Я хотів би, щоб Емма покохала і при цьому мала деякі сумніви щодо взаємності — це пішло б їй на користь. Але навкруги немає нікого, хто заволодів би її увагою; а з помешкання вона виходить так нечасто!
— Наразі дійсно несхоже, аби щось могло похитнути її рішучість, — сказала місіс Вестон, — і доки вона гарно почувається у Гартфілді, мені не хотілося б, аби в неї виникла якась симпатія, бо це може завдати клопоту бідолашному містеру Вудхаусу. При всій моїй повазі до інституту шлюбу, я не рекомендувала б Еммі виходити заміж.
Частково сенс сказаного нею полягав у намаганні якомога краще приховати деякі виплекані власні побажання з цього приводу, а також побажання містера Вестона. Стосовно долі Емми певні надії у Рендоллзі мали, але воліли, щоби про них ніхто не здогадувався; і та невимушеність, з якою містер Найтлі перейшов незабаром до погоди, дощу і «думки містера Вестона з цього приводу», переконала місіс Вестон, що про Гартфілд йому сказати більше нічого і що він нічого не запідозрив.
Розділ 6
Емма анітрохи не сумнівалася, що вчинила правильно, скерувавши уяву Гаррієт у належному напрямку й мобілізувавши її здатне до вдячності дівоче марнославство на досягнення важливої та достойної мети, бо виявила: дівчинка вже краще, ніж раніше, усвідомлює той факт, що містер Елтон є надзвичайно привабливим чоловіком із дуже приємними манерами. За допомогою сприятливих натяків вона невпинно зміцнювала впевненість Гаррієт у його симпатіях до неї і незабаром пересвідчилася, що здатна сформувати з боку Гаррієт симпатію настільки сильну, наскільки обставини дозволяють їй це зробити. Емма була цілковито переконаною, що містер Елтон перебуває за крок від кохання, якщо вже не покохав. Стосовно нього в неї не було ніяких сумнівів. Він із такою теплотою говорив про Гаррієт, так вихваляв її, що Емма сподівалася: мине зовсім небагато часу, і все складеться найліпшим чином. Одним із досить важливих свідчень його зростаючої прихильності було усвідомлення ним разючого поліпшення манер Гаррієт із часу її появи у Гартфілд і.
— Ви надали міс Сміт усе, чого вона потребувала, — сказав він, — зробили її граціозною та невимушеною. Вона була прекрасним створінням, коли прийшла до вас, але, на мою думку, прищеплене вами є значно вагомішим за те, чим наділила її природа.
— Я рада, що ви гадаєте, ніби я прислужилася їй, але Гаррієт потрібно було лише вивести в люди і дати певні — дуже нечисленні — поради. Вона і так має всю необхідну природну витонченість і грацію вдачі лагідної й безпосередньої. Моя заслуга тут дуже невелика.
— Шкода, що я не можу заперечувати дамі, — мовив галантний містер Елтон.
— Можливо, я лише надала її характеру впевненості та привчила замислюватися над тим, із чим вона ще не зустрічалася в житті.
— От-от, саме це головним чином і вражає мене. Скільки твердості додалося до її характеру! Ви діяли з неабиякими умінням і досвідом.
— Я діяла з неабияким задоволенням, смію сказати. Ніколи не зустрічала натури привітнішої і люб'язнішої.
— Авжеж. Саме так. — Ця супроводжувана зітханням фраза була мовлена з тим натхненням, яке часто буває притаманним людям закоханим. Також іще одне не менш вагоме підтвердження своїх здогадок Емма отримала одного дня, побачивши манеру, в якій він підтримав її несподіване бажання намалювати портрет Гаррієт.