— Та ні ж бо, шановна Еммо, тут я мушу стати на його бік; бо, попри його неправоту в цьому випадку, я знаю Френка достатньо давно і добре, аби заявити, що він має багато, дуже багато добрих рис і…
— Боже милостивий! — скрикнула Емма, не звертаючись безпосередньо до місіс Вестон. — А місіс Смоллрідж! Ще трохи — і Джейн доведеться їхати працювати гувернанткою! Що означає ця його жахлива байдужість? Допустити, щоб таке трапилося, допустити, щоб вона навіть подумала про таку роботу!
— Він про це нічого не знав, Еммо. Стосовно цього звинувачення я його повністю виправдовую. Це було її особисте рішення, про яке вона не повідомила йому або принаймні не повідомила так, аби він у це повірив. Він сказав мені, що до вчорашнього дня перебував у повному невіданні щодо її планів. Вони звалилися йому як сніг на голову, не знаю, звідки він довідався про це — може, з листа чи через якусь вістку… Саме ця новина про її найближчі плани і змусила його відразу ж у всьому зізнатися, розповісти всю цю історію своєму дядькові, полишивши себе на його милість, і покласти таким чином кінець отому жалюгідному стану таємничості, що існував так довго.
Нарешті Емма почала прислухатися пильніше.
— Незабаром я отримаю від нього звістку, — продовжила місіс Вестон. — Коли ми розставалися, він сказав мені, що незабаром напише; і з його розмови я зрозуміла, що йтиметься про численні подробиці, які він не міг повідати зараз. Тож давайте дочекаємося, доки прийде його лист. З нього ми, можливо, дізнаємося про деякі пом'якшуючі обставини. Багато чого він зробить простимим і зрозумілим, хоча зараз воно таким не виглядає. Давайте не судити суворо, не поспішаймо звинувачувати його. Будьмо терплячими. Я не можу не любити його, і тепер, коли виявилась одна обставина, одна дуже важлива обставина, я дійсно хочу, щоб усе скінчилось якомога краще, і сподіваюся, що так воно й буде. Напевне, вони самі сильно страждали від своєї системи таємності і приховування.
— Щось не видно, щоб він дуже страждав, — сухо відповіла Емма. — Ну а як усе це сприйняв містер Черчілль?
— Щонайсприятливіше для свого племінника — дав згоду майже без заперечень. Ви тільки уявіть собі, які переміни відбулись у цій родині протягом одного лише тижня! За життя бідолашної місіс Черчілль не було, як мені здається, ніякої надії і ніякої можливості, але не встигли її тлінні останки спочити в сімейному склепі, як її чоловіка переконують діяти всупереч її бажанню. Яке це благо, коли недобра воля помирає разом зі своїм володарем! її чоловіка не довелося довго умовляти.
«Ага! — подумала Емма, — значить, із Гаррієт було б так само».
— Цю справу вирішили вчора ввечері, і Френк виїхав сьогодні вранці на світанні. Мені здається, що у Гайбері він якийсь час побув у Бейтсів, а потім — сюди; але він так поспішав повернутися до свого дядька, якому він зараз потрібен як ніколи, що не зміг побути з нами й чверті години. Він був дуже збуджений, такий збуджений, що здавався зовсім іншою людиною в порівнянні з тим, яким я його будь-коли бачила раніше. До всього іншого додалося ще й потрясіння від того, якою хворою він її застав — а він про це не мав і щонайменшої гадки; було добре видно, як сильно він переживає.
— А ви впевнені в тому, що їхні заручини були оповиті таким суцільним покровом таємничості? Кемпбелли, Діксони — невже ніхто з них про це не знав?
Вимовивши прізвище Діксон, Емма мимоволі злегка почервоніла.
— Ні, ніхто. Він так і сказав — жодна людина, крім них самих, про їхні заручини не знала.
— Що ж, — мовила Емма. — Гадаю, що поступово ми звикнемо до цього факту, і я бажаю їм щастя. Але мене ніколи не покине думка, що це був украй огидний вчинок. Що це було, як не система лицемірства й обману, хитрощів і підступності? Приїхати до нас, удаючи відвертість і прямодушність, аби потім, ніби якісь змовники, судити-рядити про всіх нас! А ми, як ті довірливі бовдури, цілу зиму й весну уявляли, що на рівних засадах правди і честі спілкуємося з тими двома серед нас, які запросто могли порівнювати свої враження і виносити судження про почуття і слова, що ніколи не призначалися для їхнього слуху. І якщо їм довелося почути про себе щось не дуже приємне, то так їм і треба!
— Щодо цього я цілком спокійна, — відповіла місіс Вестон. — Я впевнена, що жодному з них не сказала про іншого нічого такого, щоби хтось із них не чув.
— Вам поталанило. Ваша єдина помилка обмежувалася моїм слухом, коли вам здалося, що один наш друг кохає вищезазначену даму.
— Дійсно. Але оскільки я завжди мала винятково гарну думку про міс Джейн Ферфакс, то ніколи, як би не помилялася, не змогла би сказати про неї якось недобре, що ж до нього, то тут я теж спокійна.