Дитину, якій судилося народитись у Рендоллзі, любитимуть сильніше, ніж її; і серце та час місіс Вестон будуть цілковито зайняті нею. Тому місіс Вестон вони майже не бачитимуть, і її чоловіка, мабуть, також. Френк Черчілль до них більше не повернеться; та й міс Ферфакс, як цілком резонно можна припустити, незабаром покине Гайбері. Вони поберуться й оселяться або в Енскумі, або десь поруч. Все, що було гарного, зникне; а якщо до цих утрат додасться ще й втрата Донвелла, то що тоді залишиться від веселого і розумного товариства, що її оточувало? Містер Найтлі більше не приходитиме до них, аби приємно провести вечір! Хіба без цього можна буде обійтись? А якщо вони втратять його через Гаррієт, якщо виявиться, що він у її товаристві знайшов усе, що йому потрібно, якщо Гаррієт стане обраницею, найсердечнішим другом, дружиною, в особі якої він знайде всі мислимі земні блага, то чи не ятритиме Еммину душу ще сильніше постійна згадка про те, що все це було її власним витвором?
Дійшовши у своїх думках до такої кульмінації, Емма аж здригнулася, потім тяжко зітхнула, підвелась і пройшлася кімнатою. Єдиним джерелом, із якого можна було почерпнути щось хоч віддалено схоже на розраду та спокій, була її тверда рішучість надалі поводитися розважливіше і надія на те, що, якою б нецікавою та нудною не була наступна зима і всі майбутні зими в порівнянні з минулими, вона зустріне їх уже людиною мудрою, яка пізнала саму себе, і менш схильною жалкувати з приводу їх минущості.
Розділ 13
Весь ранок наступного дня погода залишалася приблизно такою ж, як і раніше, і приблизно такими ж залишалися самотність та смуток, які, здавалося, запанували в Гартфілді. Але після полудня розгодинилося; вітер стих; хмари розвіялися; з'явилося сонце — знову настало літо. Такі переміни завжди сприяють появі бадьорого настрою, тож Емма вирішила вибратися на прогулянку якомога швидше. Ще ніколи прекрасний краєвид, запахи, відчуття природи — спокійної, лагідної і сяючої після бурі — не були для неї такими привабливими. Емма сподівалася, що безтурботність і спокій природи поволі внесуть безтурботність і спокій у її душу; і як тільки невдовзі після обіду до них зайшов містер Перрі, щоб провести вільну часину з її батьком, вона не стала баритись і швиденько подалася до чагарникових насаджень. Там її настрій поліпшився, думки дещо заспокоїлись, і вона кілька разів пройшлася туди-сюди. Раптом побачила, як через садові ворота ввійшов містер Найтлі й попрямував до неї. Це була його перша поява після повернення з Лондона. Перед цим вона якраз думала про те, що він перебуває від неї за шістнадцять миль. У неї тільки й було часу, щоб якомога швидше взяти себе в руки. Вона мусила бути зібраною і спокійною. Через півхвилини він порівнявся з нею. Вони тихо і стримано привіталися. Емма спитала про їхніх спільних друзів — у них усе було гаразд. Коли він виїхав? Тільки сьогодні вранці. Напевне, він промок під дощем? Так. Як виявилося, він прийшов спеціально, щоби пройтися з нею. Він заглянув до їдальні, пересвідчився, що там не потрібен, і вирішив прогулятись. Їй здалося, що виглядав і розмовляв він не надто бадьоро. Її побоювання підказали їй, що найбільш вірогідна причина полягає в тому, що містер Найтлі поділився своїми планами зі своїм братом і був украй незадоволений тим, як він їх сприйняв.
Вони йшли одне біля одного. Він мовчав. Еммі здалося, що він часто поглядає на неї, намагаючись якомога повніше побачити її обличчя. І ця думка спричинилася до появи ще одного страху: не інакше, як містер Найтлі хоче поговорити з нею про свої почуття до Гаррієт; мабуть, він очікує на заохочення з її боку. Але вона не могла і не бажала виявляти ініціативу й розпочинати розмову на цю тему. Нехай він усе робить сам. Однак тиша була для неї нестерпною. При ньому це було зовсім неприродно. Вона трохи поміркувала, прийняла рішення і, силкуючись усміхнутися, почала:
— Тепер, коли ви повернулися, може, вам цікаво буде дізнатися про деякі новини, котрі вас неодмінно здивують.