Віндзор, Липня місяця… дня.
Шановна пані!
Якщо ви правильно мене зрозуміли вчора, то цей лист не буде для вас несподіванкою; але все одно я знаю, що ви прочитаєте його з доброзичливою цікавістю. Ви — сама доброта, хоча для того, щоб простити мені деякі моменти моєї колишньої поведінки, може, ледве вистачити навіть запасів вашої доброти. Але головне, що мене простила та, яка має ще більші підстави гніватися на мене. Я пишу — і впевненість моя зростає. Людині заможній важко бути смиренною. Я вже двічі просив пробачення, і двічі — настільки успішно, що в мене може виникнути нахабна впевненість у тому, що ви мене теж пробачите, а також ті з ваших друзів, які мають хоч якісь підстави на мене ображатися. Спробуйте — і ви, і ваші друзі — неодмінно спробуйте правильно збагнути характер мого становища, коли я вперше приїхав до Рендоллза; зважте на те, що з собою я привіз таємницю, котру не можна було розголошувати за жодних обставин. Таким був факт. Інша справа — чи мав я право опинятись у ситуації, що потребувала такої таємничості. Я не збираюсь обговорювати тут це питання. Для кращого розуміння тієї спокуси, котра спонукала мене вважати, що таке право я маю, відсилаю всіх занудливих моралістів до цегляного будинку в Гайбері, з підйомними вікнами внизу та стулчастими — вгорі. Я не смів спілкуватися з нею відверто; гадаю, що мої труднощі, пов'язані з тодішнім станом справ в Енскумі, відомі надто добре, щоб про них розводитися. Перед тим, як ми розстались у Веймуті, мені пощастило умовити її, спонукавши найчеснішу та найнепоступливішу жінку на світі змилуватися наді мною і погодитися на таємні заручини. Коли б вона мені відмовила, то я просто збожеволів би. Але у вас уже готове запитання: а на що я при цьому розраховував, на що сподівався? На що завгодно, на все: на час, щасливий випадок, слушну нагоду, поступову зміну ставлення і настроїв, емоційний порив, власну впертість, на здоров'я і недугу. Я сподівався на будь-яку добру обставину, бо я забезпечив собі головну: її благословенну обіцянку берегти вірність і листуватися. А якщо ви потребуєте подальших пояснень, то нагадаю вам, шановна пані, що я є сином свого батька і маю щастя успадкувати від нього ту схильність сподіватися на краще, з якою не зможуть зрівнятися ніякі успадковані будинки чи землі. Тож бачите, за яких обставин відбувся мій перший візит до Рендоллза; і тут я не можу не почуватися винуватим, бо цей візит можна було б нанести і раніше. Пригадайте — і ви побачите, що я не приїздив до Гайбері, доки там не з'явилася міс Ферфакс; оскільки тим самим я виявив неповагу до
вас, то сподіваюся, що ви мене негайно пробачите, але для того, щоби спонукати до співчуття і пробачення свого батька, мені доведеться нагадати йому, що, відкладаючи свій приїзд, я тільки втратив благословенну можливість познайомитися з вами раніше. Сподіваюся, що моя поведінка протягом тих щасливих двох тижнів перебування з вами не давала підстав для докорів на мою адресу за винятком одного моменту. І тут я підхожу до основної, дійсно важливої частини своєї поведінки під час мого перебування з вами, яка викликає моє глибоке занепокоєння й потребує ретельного і делікатного пояснення. Про міс Вудхаус я згадую з величезною повагою й найтеплішим почуттям дружби; а мій батько, певно, хотів би, щоб я згадував її ще й із почуттям великого сорому. Вчора він мимоволі сказав декілька слів, які засвідчили його думку з цього приводу, тож я визнаю, що тут є певні причини, аби мене засуджувати. Дійсно, моя поведінка по відношенню до міс Вудхаус була більш промовистою, ніж слід. Для того, щоби краще приховати таку важливу для мене таємницю, я змушений був більш, ніж дозволено, скористатися тими дружніми стосунками, які неминуче між нами виникли. Я не можу заперечувати, що міс Вудхаус була лише вдаваним об'єктом моїх прагнень, але я заявляю — і я не сумніваюся, ви повірите моїй заяві — коли б я не був певен у її байдужості до мене, ніякі корисливі мотиви не спонукали б мене піти на це. Якою б приязною і приємною міс Вудхаус не була, вона ніколи не справляла на мене враження дівчини, котру неважко звабити; і те, що вона не мала ніякої схильності почувати симпатію до мене, було і моїм переконанням, і моїм бажанням. На мої залицяння вона відповідала з невимушеною, дружньою і доброзичливою грайливістю, котра цілковито мене влаштовувала. Здавалося, ми добре розуміли одне одного. Якщо взяти її та моє становище, то я просто мусив виявляти такі знаки уваги до неї і гадаю, що саме з розумінням цього вони і сприймалися. Не знаю — може, й дійсно міс Вудхаус почала щось підозрювати ще до того, як скінчилися два тижні мого перебування; коли я зайшов до неї попрощатися, то пам'ятаю, що був за крок від розкриття таємниці, і тоді мені здалося, наче вона про щось здогадується. Не сумніваюся, що відтоді вона стала підозрювати про мій секрет, принаймні частково. Може, вона й не збагнула всього, але завдяки своїй кмітливості зрозуміла частину. Це точно. Якщо поглянути на цю справу без нинішніх обмежень, то ви неодмінно побачите, що для неї вона не стала якоюсь цілковитою несподіванкою. Часто міс Вудхаус натякала мені про свою обізнаність. Пам'ятаю, як на балу вона сказала, що я мушу віддати місіс Елтон належне за її увагу до міс Ферфакс. Сподіваюся, що після моєї розповіді ви з меншим осудом будете ставитися до моєї поведінки. Доки ви вважаєте, що я скоїв гріх по відношенню до Емми Вудхаус, то мені марно сподіватися на ваше прощення. Вибачте мене тут і, якщо можна, здобудьте мені прощення і доброзичливість вищезгаданої Емми Вудхаус, до якої я відчуваю таку сильну братерську симпатію й повагу, що бажаю їй полюбити когось так само сильно й щасливо, як і я. Тож зараз ви маєте ключа до всіх тих незрозумілостей, котрі я зробив чи сказав протягом тих двох тижнів. Моє серце було в Гайбері, тож я мусив робити так, щоб і тіло моє бувало там якомога частіше, але з найменшими підозрами. Якщо вам пригадається якесь дивацтво, то віднесіть його до моєї розповіді, і вам все стане ясно. З приводу фортепіано, про яке так багато говорили, вважаю за потрібне лише сказати, що міс Ф. абсолютно не знала про те, що я його замовив, інакше б вона ніколи не дозволила мені прислати його, коли б на те була її воля. Шановна пані, та делікатність характеру, яку вона виявила протягом наших заручин, набагато перебільшує мою здатність віддати їй належне. Щиро сподіваюся, що ви самі матимете можливість добре її узнати. Вона — вища і краща за будь-який опис. Вона сама