покаже вам, яка вона є — не словами, ні, бо не було ще на землі людини, настільки здатної применшувати свої власні чесноти. Відтоді, як я почав цього листа — котрий виявився довшим, ніж я сподівався, — я встиг отримати від неї звістку. Вона сповіщає, що почувається краще; але я в цьому не певен, бо вона не звикла скаржитись. Я хочу знати вашу думку про її зовнішній вигляд. Я знаю, що незабаром ви навідаєтеся до неї; вона ж страшенно боїться цього візиту. А може, ви його вже нанесли. Розкажіть мені про нього невідкладно — я хочу знати якомога більше подробиць. Пам'ятаєте, як мало часу я провів у Рендоллзі, в якому спантеличеному, божевільному стані був — я і досі від нього не відійшов, все ще сам не свій чи то від щастя, чи то від нещастя. Коли я думаю про її доброту та співчутливість, про вишуканість і терплячість її натури, а також про великодушність мого дядька, то шаленію від радості; коли ж пригадую ті страждання, котрі їй завдав, і наскільки мало заслуговую на прощення, я шаленію від люті. Так хочеться побачити її знову! Але ще не час. Мій дядько й так зробив мені величезну ласку і поки що його не варто турбувати. Мушу додати ще кілька рядків до цього і без того довжелезного листа. Ви дізналися ще не про все, про що вам належало дізнатися. Вчора я не міг розповісти ніяких доладних подробиць; але та раптовість і в одному відношенні недоладність усього того, що вихлюпнулося назовні й стало відомим, потребує пояснення, бо хоча подія, що трапилася двадцять шостого числа минулого місяця, і відкрила, як ви здогадуєтеся, переді мною неочікувані щасливі перспективи, я б не вдався до таких невідкладних заходів, якби не ті незвичайні обставини, котрі не залишили мені й години на роздуми. Мені слід було утриматися від будь-якої похапливості, і вона б тільки й зробила, що віддала належне моїй скрупульозності. Але я не мав вибору. Пропозиція тієї жінки щодо виховательської роботи, з якою вона так швидко і необдумано погодилась… У цьому місці, моя шановна пані, я мушу негайно перерватися, щоб зібратися з думками і взяти себе в руки. Після пішої прогулянки я сподіваюся, що буду в змозі мислити достатньо послідовно та раціонально, щоб закінчити листа, як належить. Для мене це, мабуть, найбільш гнітюча і найпринизливіша частина спогадів. Я поводився ганебно. І тут я мушу визнати, що виною було моє поводження з міс Вудхаус, яке не сподобалося міс Ф. Воно не сподобалося їй, і одного цього вже мало бути достатньо. Я виправдовував свою поведінку необхідністю зберігати таємницю, але таке пояснення її не вдовольнило. Вона розгнівалася — я гадав, що марно, і вважав, що в багатьох випадках вона була занадто принциповою та обачливою, а іноді — навіть байдужою. Але, як завжди, вона виявилася правою. Якби я прислухався до її думки і належним чином приборкав свої емоції, то зміг би уникнути найбільшого із зазнаних мною нещасть — ми посварилися. Ви пам'ятаєте той ранок, що ми провели його в Донвеллі? Саме там усі колишні дрібні незгоди поєднались і спричинилися до кризи в наших відносинах. Я запізнився; зустрівши її тоді, коли вона йшла додому сама, я хотів поговорити з нею, але вона навідріз відмовилася. Вона категорично заборонила мені проводжати її, що здалося мені тоді виявом крайньої нерозважливості. Однак тепер я вбачаю в цьому цілком природну і абсолютно виправдану обачливість. У той час, коли я, щоби приховати від усього світу факт наших заручин, протягом години виявляв гідні осуду знаки уваги до іншої жінки, то чи слід було їй у такому разі приставати на пропозицію, котра б звела нанівець усю нашу попередню обачність? Якби хтось побачив, як ми йдемо разом із Донвелла до Гайбері, то неодмінно збагнув би правду. Я ж, дурень, розлютився. Я почав сумніватися, що вона мене кохає. Ще більші сумніви виникли в мене наступного дня на Бокс-хіллі, коли вона, спровокована такою поведінкою з мого боку, таким ганебним і нахабним її ігноруванням, і моєю такою, здавалося б, палкою відданістю міс В., котрі жодна розумна жінка з почуттям власної гідності стерпіти не могла, висловила своє незадоволення у формі чіткій і дуже для мене зрозумілій. Коротше кажучи, моя шановна пані, це була сварка, вся огидна провина за яку падала на мене і жодним чином не на неї. Того ж вечора я повернувся до Річмонда (хоча міг би залишитися з вами до наступного ранку) тільки тому, що був невимовно на неї злий. Та навіть тоді я був не настільки дурень, аби не сподіватися з часом помиритися з нею; але постраждалою стороною був я — постраждалою від її байдужості, тож я поїхав, перебуваючи в упевненості, що перші кроки до примирення має зробити вона. Я завжди дякуватиму долі, що ви не їздили з нами на Бокс-хілл. Якби ви стали свідком моєї поведінки там, то вже ніколи, мабуть, не змогли б думати про мене гарно. Ефект, який справила на неї моя поведінка, виявився в негайно прийнятому нею рішенні: як тільки вона пересвідчилася, що я дійсно поїхав з Рендоллза, тут же погодилася з пропозицією отієї обридливо-нав'язливої місіс Елтон, чий стиль поводження з міс Ф. завжди, між іншим, наповнював мене огидою і люттю. Я не міг іти всупереч тій поблажливості й тій приязні, які так щедро висловлювалися на мою адресу, інакше б я висловив енергійний протест проти тієї поблажливості, котрою користувалася місіс Елтон. Яке нахабство — «Джейн»! Ви, мабуть, помітили, що навіть я не насмілився назвати її так у цьому листі. Тож уявіть собі мій стан, коли я чув, як Елтони перекидаються цим ім'ям з усією вульгарністю безкінечних повторів і нахабною невиправданою зверхністю. Потерпіть іще трохи, незабаром я закруглятимуся. Тож вона прийняла запрошення, вирішила порвати зі мною всілякі стосунки і наступного дня написала мені, що нам не слід більше бачитися.