Однак вона обіцяла про це подумати і майже запевнила його, що результатом цих роздумів буде висновок про надзвичайну доцільність цього плану.
Цікаво, що Емму, коли вона з різних точок зору розглядала нову ситуацію з Донвелл-Еббі, жодного разу не вразила думка про ту шкоду, якої зазнає її племінник Генрі, чиї права як спадкоємця вона раніше так ревно оберігала. Як би вона не переймалася тепер можливими наслідками для бідолашного хлопчика, все одно не могла тепер не думати про це із задерикувато-нахабною посмішкою, з подивом виявивши справжню причину того несамовитого несприйняття можливості одруження містера Найтлі з Джейн Ферфакс (чи з ким завгодно), котре вона раніше пояснювала своїми приязними почуттями як сестри і як тітки.
Стосовно ж його плану — одружитись і жити разом у Гартфілді, то чим більше вона про нього міркувала, то тим більше він їй подобався. Незручності, які цей план завдавав містеру Найтлі, наче зменшилися, переваги ж, які отримувала вона, — зросли, а їхня спільна вигода переважала будь-яку ваду. Яке це щастя — мати поруч такого друга в часи бентежності й печалі! Такого помічника у виконанні всіх тих обов'язків і у всіх тих турботах, яким час тільки додаватиме смутку!
Вона б почувалася безмежно щасливою, якби не бідолашна Гаррієт; тут кожна її радість, здавалося, лише збільшувала страждання її подруги, котрій, може, навіть доведеться тепер забути про Гартфілд. Ті чарівні вечори в сімейному колі, які планувала Емма, мусять — із чисто милосердних міркувань — проходити без Гаррієт, бо вона на них неодмінно почуватиметься чужою. Емма не жалкувала про її майбутню відсутність і не вважала це якоюсь втратою для себе в плані цікавого проводження часу, бо на таких вечорах Гаррієт буде скоріше зайвою морокою, аніж навпаки; але все одно — необхідність такого незаслуженого покарання для бідолашної дівчини видавалася необхідністю надто жорстокою.
Із часом вона, звичайно ж, забуде про містера Найтлі, вірніше, хтось займе його місце в її серці, але не можна було сподіватися, що це трапиться дуже швидко. На відміну від містера Елтона містер Найтлі не робитиме нічого, щоби прискорити зцілення. Містер Найтлі — завжди такий добрий, співчутливий, такий правдиво шанобливий у ставленні до кожного — ніколи не дасть приводу ставитися до себе з меншою симпатією, ніж тепер; а покохати ще раз — це було б занадто навіть для Гаррієт, яка за один рік умудрилася закохатись у трьох чоловіків.
Розділ 16
Із великим полегшенням дізналась Емма, що Гаррієт так само, як і вона, намагається уникнути зустрічі. Їх листовне спілкування виявилося болісним. А якби їм довелося зустрітися, то було б іще гірше!
Гаррієт висловилася в основному так, як і можна було сподіватися: без докорів чи явних натяків на те, що з нею погано обійшлись, і все ж таки Еммі здалося, що в її стилі прозирало почуття образи чи щось дуже близьке до нього; і це тільки підсилило небажаність їх зустрічі. Може, це їй тільки здалося, але після такого удару в ангела — і то б виникло почуття образи.
Еммі не склало великих труднощів дістати запрошення від Ізабелли; їй навіть поталанило в тому, що для цього виникла слушна нагода, і потреба у придумуванні причини відпала. У Гаррієт болів зуб, і вона дійсно вже давно хотіла побувати на прийомі в дантиста. Дружина Джона Найтлі прийшла в захват од того, що зможе бути корисною; все, що стосувалося хвороб, було для неї гарною рекомендацією. Зубний лікар подобавсь їй менше, ніж містер Вінґфілд, але все одно вона була рада взяти Гаррієт під свою опіку. Вирішивши це питання із сестрою, Емма звернулася до своєї подруги, а ту не довелося довго умовляти. Тож Гаррієт мала їхати, причому каретою містера Вудхауса; її запросили не менше ніж на два тижні. Все влаштували, про все домовились, і Гаррієт цілою і неушкодженою доставили на Брансвік-сквер.
Тільки тепер Емма отримала змогу повною мірою насолоджуватися візитами містера Найтлі; тільки тепер могла вона говорити і слухати з правдивою радістю, не затьмареною тим почуттям несправедливості, провини, чогось украй болісного, що ятрило їй душу при спогаді про те, що недалеко знаходиться нещасна душа, котра, може, саме в цей момент страждає від почуттів, до яких вона сама спричинила своєю нерозважливою поведінкою.
Можливо, поїздка Гаррієт до Лондона мала надто оптимістичний вплив на почуття Емми, але до думок про Гаррієт у Лондоні неодмінно домішувалися думки про інші об'єкти і заняття, що становили для неї інтерес; це допомагало Еммі менше думати про минуле і хоч якось утекти від самої себе.