Вона не хотіла, щоб те місце, яке звільнилось од Гаррієт у її серці, відразу ж зайняла якась інша турбота. Вона мала зробити важливе повідомлення; повідомлення, яке в змозі була зробити лише вона: зізнання своєму батькові про її заручини; але нині про це і мови не могло бути. Вона вирішила відкласти розголошення цієї таємниці до того часу, як місіс Вестон благополучно розродиться. У цей період не можна було зайвий раз хвилювати людей, яких вона любила, а їй самій не слід було мучитися думками про неприємне, доки не настане визначений час. У її розпорядженні будуть принаймні два тижні приємної безтурботності й душевного спокою після емоційних, але таких бентежних задоволень.
Незабаром Емма вирішила — як у плані обов'язку, так і в плані приємності — виділити півгодини з цього свята душі на візит до міс Ферфакс. Вона мусила це зробити, вона прагнула її побачити, а схожість їхніх нинішніх ситуацій тільки посилювала всі інші, крім доброї волі, спонуки. Це буде приховане задоволення; але усвідомлення схожості їхніх перспектив неодмінно збільшить інтерес, із яким вона прислухатиметься до всього, що зможе повідомити їй Джейн.
Тож вона пішла — колись вона під'їжджала (щоправда, безуспішно) до цих дверей, але в самому будинку не була з того самого ранку після вилазки на Бокс-хілл, коли бідолашна Джейн була така засмучена, що Еммине серце переповнилося співчуттям до неї, хоча про найгірші її страждання вона й не підозрювала. Вона знала напевне, що Бейтси були дома, але побоювалася, що її не пустять до помешкання, тож, вирішивши сповістити про свій прихід запискою, вона тим часом чекала в коридорі. Емма почула, як Петті зачитала записку, але після цього сердешна міс Бейтс не стала влаштовувати такої колотнечі, яку так добре було чути минулого разу. Зовсім ні; навпаки — Емма не почула нічого, крім негайної відповіді: «Будь ласка, просіть її піднятися», — а ще через мить її зустріла на східцях сама Джейн, яка жваво пройшла вперед так, наче будь-який інший прийом був би недоречним. Емма ніколи не бачила, щоб вона виглядала так добре, так чарівно, так привабливо. В ній відчувалася сором'язливість, сердечність і певне пожвавлення; з'явилося все те, чого завжди бракувало її зовнішньому вигляду й манерам. Вона виступила наперед і, простягнувши руку, сказала тихим, але сповненим емоцій голосом:
— Бігме, яка люб'язність із вашого боку! Міс Вудхаус, мені важко висловити… сподіваюся, що ви повірите… Вибачте, але мені просто бракує слів.
Емма була приємно здивована, і вже майже зібралася продемонструвати, що якраз їй слів не бракує, та її перепинив звук голосу місіс Елтон, що долинув із вітальні; тож вона змушена була втиснути всі свої дружні й вітальні почуття в одне надзвичайно щире рукостискання.
У кімнаті були місіс Бейтс і місіс Елтон. Міс Бейтс удома не було, і цим пояснювалася відсутність гармидеру під час її приходу. Еммі не надто хотілося бачитися з місіс Елтон, але вона була в такому доброму гуморі, що могла стерпіти будь-чиє товариство, а оскільки місіс Елтон зустріла її з підкресленою ввічливістю, то їхня зустріч не зашкодить жодній із них.
Незабаром їй здалося, що вона проникла в думки місіс Елтон і збагнула, чому та, як і вона сама, була в доброму гуморі. Причина полягала в тому, що, очевидно, міс Ферфакс повідала їй свою таємницю, і місіс Елтон була твердо переконана в своїй утаємниченості в секрет, досі невідомий іншим людям. Емма відразу ж побачила відповідні симптоми з виразу її обличчя. Вітаючись із місіс Бейтс і вдаючи, що уважно прислухається до відповідей милої старенької бабці, Емма помітила, як місіс Елтон з напускною таємничістю згорнула листа, котрого вона перед цим, очевидно, читала міс Ферфакс, і заховала його в пурпуровий із золотистим оздобленням ридикюль, що висів у неї збоку, а потім сказала, промовисто киваючи головою:
— Що ж, закінчимо його іншим разом. У нас іще буде не одна нагода. А взагалі-то все основне ви вже почули. Я хотіла лише продемонструвати вам, що місіс С. приймає ваші вибачення й не ображається. Бачите, якого пречудового листа вона написала. О! вона — таке миле створіння! Ви б у ній просто душі не чули, якби туди поїхали. Але більше ані слова. Будьмо обачливими — як нам і належить. Т-с-с-с! Пам'ятаєте рядки — наразі забула, чий це вірш: