— Ах, люба моя, — сказав він, — бідолашна міс Тейлор — це дуже сумна історія!
— О так, сер, — швидко відгукнулася вона зі співчуттям у голосі, — вам, напевне, так погано без неї! І любій Еммі також! Воістину жахлива втрата для вас обох! Я так переживала за вас. Я і уявити собі не могла, як же ви зможете без неї обійтися. Це дійсно сумна переміна. Але сподіваюсь, сер, що вона почувається досить добре.
— Досить добре, люба моя, сподіваюсь, що досить добре. Мені відомо, що їй непогано на новому місці.
Тут містер Джон Найтлі тихо спитав Емму, чи є якісь сумніви стосовно клімату в Рендоллзі.
— Що ви, ні! Абсолютно ніяких. Ніколи в житті я не бачила, щоб місіс Вестон мала такий гарний вигляд, ніколи. Тато лише висловлює особистий жаль.
— Що робить честь їм обом, — почулася люб'язна відповідь.
— А ви досить часто бачитеся з нею, сер? — сумно запитала Ізабелла в тон своєму батечку.
Містер Вудхаус засумнівався.
— Далеко не так часто, моя люба, як мені хотілося б.
— Годі, тату! З того часу, як вони побралися, ми не бачили їх аж один день. Уранці або ввечері кожного дня, окрім одного, ми бачилися з місіс Вестон чи з містером Вестоном (а в основному — з обома) в Рендоллзі або тут, а найчастіше — як ти, Ізабелло, можеш здогадатися — ми бачилися з ними тут. Вони дуже радо роблять нам візити. А містер Вестон — так само радо, як і місіс Вестон. Тату, говорячи таким меланхолійним тоном, ти можеш створити в Ізабелли хибне враження про всіх нас. Ніхто не мусить сумніватися, що за міс Тейлор треба сумувати, але ніхто не мусить також сумніватися, що містер і місіс Вестон дійсно не дають нам сумувати за нею так, як ми побоювались, і це — істинна правда.
— Як тому і слід бути, — сказав містер Джон Найтлі, — і як, сподіваюся, воно і було, судячи з ваших листів. Її прагнення виявляти до вас увагу не підлягає сумніву, а оскільки містер Вестон є людиною незайнятою і товариською, то це полегшує справу. Кохана, я тобі завжди говорив, що ніколи не розділяв ваших побоювань стосовно тих негативних наслідків, до яких спричиниться ця переміна в Гартфілді; сподіваюсь, тепер ти задоволена, після того як отримала підтвердження цього з боку Емми.
— Так, певна річ, — мовив містер Вудхаус, — я, звичайно ж, не можу заперечувати, що місіс Вестон, бідолашна місіс Вестон, дійсно буває у нас досить часто — одначе, вона завжди мусить повертатися додому.
— Якби вона не поверталася, то це було б дуже негарно по відношенню до містера Вестона, тату. Ти зовсім забув про бідолашного містера Вестона.
— Я теж гадаю, — доброзичливо мовив Джон Найтлі, — що певні права містер Вестон все ж таки має. Ми з вами, Еммо, наважимося взяти сторону бідолашного чоловіка. Оскільки я — одружений чоловік, а ви — жінка незаміжня, то з однаковою готовністю зможемо визнати за ним певні права. Що ж до Ізабелли, то вона у шлюбі достатньо давно, щоб належно оцінити ті його переваги, що дають можливість якомога довше обходитися без усіх містерів Вестонів разом узятих.
— Я, мій любий? — вигукнула його дружина, почувши і зрозумівши лише частину сказаного. — Ти про мене говориш? Не сумніваюся, що нема і бути не може більшої прихильниці шлюбу, ніж я; і коли б не та злощасна необхідність полишити Гартфілд, то я неодмінно вважала б міс Тейлор найщасливішою жінкою у світі. Стосовно ж зневаги до прав містера Вестона, пречудового містера Вестона, то, гадаю, що він заслуговує на всіляку повагу. На мою думку, мало є людей із характером кращим, ніж у нього. Тут із ним зрівнятися можуть лише ти і твій брат. Я ніколи не забуду, як він запускав для Генрі повітряного змія в отой вітряний день минулого Великодня, а після того, як у вересні минулого року о дванадцятій годині ночі спеціально написав записку, щоб запевнити мене у відсутності скарлатини у Кобемі, я переконалася, що немає у світі більш чуйного серця і людини кращої, ніж він. Хіба що тільки міс Тейлор могла заслужити такого чоловіка, як містер Вестон.