Емма просиділа з Гаррієт скільки змогла, доглядаючи за нею тоді, коли місіс Годдард відлучалась у невідкладних справах. Змальовуючи їй смуток, який охопить містера Елтона, коли той дізнається про її хворобу, вона намагалася підбадьорити дівчину. Потім пішла, переконавшись, що Гаррієт більш-менш заспокоїлась і увірувала в те, що містер Елтон під час різдвяного обіду просто місця собі не знаходитиме, а всі інші дуже за нею скучатимуть. Не встигла вона далеко відійти від дверей закладу місіс Годдард, як їй зустрівся містер Елтон власною персоною, котрий, очевидно, прямував саме до пансіону. Коли ж вони повільно пішли далі, зайняті розмовою про хвору Гаррієт — а про неї містер Елтон, прочувши про сильну застуду, якраз і йшов спитатися, щоби потім розповісти в Гартфілді про стан її здоров'я, — їх перейняв містер Джон Найтлі, що повертався зі своїх щоденних відвідин Донвелла. Із ним були двійко його старших хлопчиків, чиї обличчя, що пашіли здоров'ям, демонстрували всіляку корисність сільських прогулянок і явно вказували на те, що смаженій баранині та рисовому пудингу, до яких вони поспішали додому, вік відведено короткий. Вони приєдналися до товариства і далі пішли разом. Емма саме розповідала про хворобу своєї подруги: «Сильне запалення горла, дуже висока температура, прискорений слабкий пульс і тому подібне; крім того, вона із занепокоєнням довідалася від місіс Годдард, що Гаррієт схильна до сильних запалень горла і часто тривожила ними хазяйку пансіону». Почувши таке, містер Елтон сам стривожився і вигукнув:
— Запалення горла! Сподіваюсь, не заразне. Не якась гнійна інфекція. Перрі оглянув її? Ви ж дивіться, турбуйтеся про своє здоров'я так само, як і про здоров'я вашої подруги! Благаю вас, не ризикуйте. Чому Перрі не приїздить оглянути її?
Емма, котра насправді зовсім не була наляканою, пом'якшила це надмірне занепокоєння, запевнивши містера Елтона, що досвідчена місіс Годдард належно подбає про Гаррієт; але оскільки вона була зацікавлена в тому, щоб певна міра такого занепокоєння зберігалась, і воліла радше всіляко підтримувати його, ніж навпаки, то через деякий час — наче між іншим — вона додала:
— Сьогодні так холодно — просто жах! Здається, от-от піде сніг. Якби треба було їхати в інше місце і до інших людей, то я скоріше воліла б нікуди не вирушати і залишитися вдома — та ще й батька від говорити. Та оскільки сам він уже вирішив їхати, і погода не видається йому холодною, то краще я не втручатимусь, бо знаю, що для містера і місіс Вестон це буде великим розчаруванням. Але повірте моєму слову, містере Елтон, на вашому місці я б вибачилась і не поїхала. Мені здається, що у вас уже хрипкуватий голос, а якщо взяти до уваги завтрашню потребу в численних розмовах і неминучу втому опісля, то не зайвим було б обачливо потурбуватися про себе і лишитися вдома.
Схоже, що містер Елтон розгубився і не знав, як відповісти; а саме так воно й було: хоча його і втішала така увага з боку красуні Емми і йому була несила встояти проти спокуси виконати будь-яку її пораду, він — з іншого боку — не мав ані найменшого наміру відмовлятись од візиту. Емма ж, надто нетерпляча і надто заклопотана своїми упередженими уявленнями та заздалегідь вибудованими планами, була вже нездатною прислухатися до його слів безпристрасно чи придивлятися до нього неупереджено. Тому вона цілком задовольнилася тим, що містер Елтон, погоджуючись з нею, щось промимрив про «дійсно дуже холодну, просто надзвичайно холодну погоду», і пішла собі далі, радіючи з того, що допомогла йому позбутися необхідності їхати до Рендоллза і забезпечила можливість увечері щогодини посилати людей до Гаррієт, аби ті питалися про її здоров'я.
— Ви чините абсолютно правильно, — сказала вона. — А ми за вас вибачимося перед Вестонами.
Та не встигла вона вимовити ці слова, як почула, що її зять люб'язно пропонує йому місце у своїй кареті, якщо погода буде для містера Елтона єдиною перепоною, а містер Елтон — уявіть собі! — швиденько і радісно це запрошення приймає. Справу було зроблено: містер Елтон теж мав їхати, і ніколи його широке, красиве обличчя не виражало задоволення більшого, ніж у цей момент; ніколи не була його посмішка такою радісною, а очі не сяяли таким тріумфом, як тоді, коли він після цього на неї поглянув.