— Я просто вражена, містере Елтон. І це ви кажете мені! Ви, мабуть, забуваєтесь і приймаєте мене за мою подругу — я радо передам міс Сміт будь-яку звістку; але, будь ласка, мені нічого подібного більше не кажіть.
— Міс Сміт! Звістка для міс Сміт! Та що ви кажете?! Та невже? — Він повторив її слова з таким нахабством у голосі і розв'язно-удаваним здивуванням, що вона не стрималась і скипіла:
— Містере Елтон, що це за поведінка така! Я маю для неї лише одне пояснення: ви самі не при собі, інакше б не говорили зі мною або з Гаррієт подібним тоном. Тримайте себе в руках і не кажіть більше нічого, а я спробую забути те, що чула.
Та містер Елтон випив якраз достатньо, аби в нього розв'язався язик, але не затьмарився розум. Він чудово розумів, про що говорить; палко заперечивши її підозри як надзвичайно образливі і мимохідь висловивши свою повагу до міс Сміт як до її подруги — але водночас висловивши здивування тим, що про неї згадали взагалі, — містер Елтон повернувся до теми своїх пристрасних почуттів і вимагав негайної позитивної відповіді.
Чим менше вона думала про його нетверезість, тим більше — про його непостійність та зарозуміле нахабство; і, вже менше намагаючись бути ввічливою, відповіла:
— Я більше не маю ніяких підстав для подальших сумнівів. Ви висловилися з цілком достатньою ясністю. Містере Елтон, моє здивування не знає меж. Після тієї поведінки по відношенню до міс Сміт, що свідком її я була протягом останнього місяця, після тих залицянь, котрі я звикла споглядати щодня, звертатися до мене з подібними промовами — це й справді така хиткість характеру, про яку я раніше і подумати не могла! Повірте, сер, мене зовсім не тішить те, що я є об'єктом подібних освідчень.
— Боже праведний! — скрикнув містер Елтон. — Що означають ваші слова? До чого тут міс Сміт! Ніколи в житті я не думав про неї, ніколи не звертав на неї уваги інакше, ніж як на вашу подругу, ніколи не цікавився нею інакше, ніж як вашою подругою. А коли їй щось приверзлося, то вона просто видає бажане за дійсне. Мені дуже жаль, надзвичайно жаль — але до чого тут міс Сміт! О, міс Вудхаус! Як можна думати про міс Сміт, коли поруч — міс Вудхаус! Слово честі, ніякої хиткості характеру тут немає. Я тільки про вас і думав. Я заперечую, що приділяв щонайменшу увагу комусь іще. Все сказане чи зроблене мною за ті численні тижні, що минули, мало на меті засвідчити моє обожнення, мою любов до вас. Як ви можете в цьому сумніватися! Ні, не можете! — Довірливо: — Я впевнений, що ви прекрасно розуміли мене.
Важко описати настрій, що з'явився в Емми після цих слів — яке з неприємних відчуттів було сильнішим. Вона була надто приголомшеною, щоб дати негайну відповідь; її короткочасне мовчання послугувало сильною спонукою для оптимістично налаштованого містера Елтона — він знову спробував ухопити її за руку й радісно скрикнув:
— Чарівна міс Вудхаус! Дозвольте мені дати пояснення цьому промовистому мовчанню! Воно означає, що ви вже давно розуміли мої наміри.
— Ні, сер! — вигукнула Емма. — Воно не означає нічого подібного. Я не тільки не розуміла вас: до останнього моменту я мала зовсім хибне уявлення про ваші наміри. Мені дуже шкода, що ви не змогли стримати своїх почуттів до мене, — подібні свідчення мені зовсім не потрібні. Ваша симпатія до моєї подруги Гаррієт, ваші, як мені здавалося, залицяння до неї давали мені величезну насолоду і я щиро бажала вам успіху; та коли б я знала, що до Гартфілда вас приваблює зовсім не вона, то я неодмінно б визнала помилкою ваші такі часті візити. Я вас правильно зрозуміла — міс Сміт ніколи не була предметом ваших прагнень? Ви ніколи не мали щодо неї серйозних намірів?