— Може, й не зустрів би при від'їзді, — розсміялася Емма, — але міг зустріти при поверненні. Хіба можна уявити такі фрази в устах цілковито залежного молодого чоловіка! Таке могли уявити собі тільки ви, містере Найтлі. Але ви й гадки не маєте, що вимагається в ситуаціях, прямо протилежних вашій. Хіба ж може Френк Черчілль так промовляти до своїх дядька та тітки, які виростили його і його забезпечують! Стоїть собі посеред кімнати і на повен голос промовляє, чи як? Ви знаєте, як отак поводитися практично?
— Повірте, Еммо, для чоловіка розумного та розважливого це не коштувало б великих зусиль. Він відчував би власну правоту; і подібна заява — зроблена, звичайно ж, відповідним чином, як і належить чоловікові розважливому — пішла б йому на користь, піднесла б його в очах людей, од яких він залежить, посприяла б його інтересам краще, ніж довгий ланцюг хитрощів та поступок. До любові додалася б повага. Вони відчули б, що можуть йому довіряти: якщо племінник учинив шляхетно по відношенню до свого батька, то він учинить шляхетно і по відношенню до них. Вони знають, — він знає, всі люди знають, — що він мусить зробити візит до свого батька; і коли його дядько і тітка, спонукані дріб'язковими ревнощами, користаються своїм впливом, аби цей візит відкласти, то все одно в глибині душі вони не подумають про нього добре, якщо він скориться їхнім примхам. Поведінка шляхетна і справедлива викликає повагу в кожного. Якби він діяв таким чином, принципово, неухильно, регулярно, то їхні недалекі уми скорилися б його волі.
— Щось мені мало в це віриться. Знаю, вам подобається підкоряти недалекі уми своїй волі; але коли вони належать людям багатим і владним, то зазвичай мають схильність сповнюватися пихатості й ставати такими ж непіддатливими чиїйсь волі, як і уми великі та далекоглядні. Я вірю, що коли вас, містере Найтлі, раптом перенести таким, яким ви є, в ситуацію, що в ній перебуває містер Френк Черчілль, то ви би спромоглися зробити якраз те, що ви йому рекомендуєте, і це дало б добрий результат. Можливо, Черчіллям було б зовсім нічого відповісти; але ж при цьому вам не довелося б долати давню і глибоко вкорінену звичку до покори та слухняності. Йому ж, котрий таку звичку має, було б нелегко отак відразу зробити прорив до повної самостійності, тим самим звівши нанівець усі їхні претензії на вдячність та повагу з його боку. Може, він має таке ж сильне почуття справедливості та шляхетності, що й ви, але в цих конкретних обставинах не в змозі зрівнятися з вами у своїй здатності діяти належним чином.
— Значить, його почуття недостатньо сильне. Сильне переконання не може не спонукати до адекватних дій.
— А різниця у становищі та звичках! Спробуйте, нарешті, зрозуміти, що відчуватиме люб'язний молодий чоловік, намагаючись суперечити тим, кого він поважав усе своє життя!
— Ваш люб'язний молодий чоловік — дуже слабодухий молодий чоловік, якщо це його перша спроба рішуче довести до кінця задумане всупереч волі інших. На цей час це вже мало стати його звичкою — чинити відповідно до морального обов'язку, а не керуючись міркуваннями вигоди. Побоювання можна простити малій дитині, а не дорослому чоловікові. Набувши здатності мислити, він мусив набути також почуття власної гідності й мусив позбутися всього того, що було у впливові Черчіллів негідного. Він мусив дати відсіч першій же їхній спробі принизити його батька. Якби він вчинив як слід із самого початку, то не мав би труднощів тепер.
— Стосовно нього ми ніколи не дійдемо згоди! — вигукнула Емма. — Але нічого незвичайного в цьому немає. Я зовсім не вважаю його слабодухим молодим чоловіком, упевнена, що він не такий. Містер Вестон обов'язково розпізнав би лицемірство навіть у власному синові; просто річ у тім, що, мабуть, він має піддатливішу, схильнішу до послуху і лагіднішу вдачу, ніж та, яка відповідає вашим поняттям про чоловічу бездоганність. Скоріш за все, так воно і є; і хоча це позбавляє його деяких чеснот, воно надає йому багато інших.
— Дійсно так: надає багато інших чеснот, котрі полягають у тому, що він сидить і нічого не робить, тоді як мусить робити справи; веде життя, сповнене байдикування та пошуків задоволення, і вважає себе великим знавцем у пошуках виправдання для такого існування. Він може сісти й написати чудового квітчастого листа, сповненого нещирих завірянь і емоцій, та переконувати себе в тому, що винайшов найкращий у світі спосіб зберегти злагоду вдома й відвернути будь-які батьківськи скарги. Його листи викликають у мене огиду.