— Дійсно, — відразу ж вигукнув містер Найтлі. — Вам рідко коли бракує неуважності — ви майже завжди поводитеся належним чином і виявляєте належне розуміння. Отож гадаю, що ви добре розумієте мене і зараз.
Емма хитро-грайливо поглянула на нього, що означало: «Я добре вас розумію», — але мовила лише:
— Міс Ферфакс така стримана й холодна.
— А я завжди казав, що вона така і є — трохи стримана; але вам незабаром удасться подолати ту частину її стриманості, що коріниться в недостатній упевненості в собі. Вихованість і ввічливість завжди гідні похвали.
— Значить, ви вважаєте, що вона сором'язлива. А от я ніякої сором'язливості тут не бачу.
— Люба моя Еммо, — сказав містер Найтлі і перебрався зі свого крісла в те, що стояло ближче до неї, — ви що, хочете сказати, що вам не сподобався вечір?
— Та ні! Мені сподобалася власна вперта наполегливість у намаганні про щось дізнатись, і мене здивували ті мізерні відомості, котрі я отримала.
— Ви мене неприємно дивуєте, — тільки і сказав містер Найтлі.
— Сподіваюся, що вечір сподобався всім, — як завжди спокійно мовив містер Вудхаус. — Мені — сподобався. Правда, в якийсь момент жар від каміна став надто сильним, але я трішечки відсунув крісло — зовсім небагато, і він перестав мені дошкуляти. Міс Бейтс була, як завжди, дуже балакучою та життєрадісною, хоча, по правді кажучи, розмовляє вона надто швидко. Однак усе одно дуже приємна людина, та й місіс Бейтс — по-своєму — теж. Вони — мої давні друзі і я їх люблю; а міс Джейн Ферфакс — така вже ж гарна дівчина, дуже гарна і — дуже чемна! Містере Найтлі, їй, певне, теж сподобався вечір, бо з нею була Емма.
— Певна річ, сер, і Еммі також, бо з нею була міс Ферфакс. Емма відчула його занепокоєння і, намагаючись розвіяти його принаймні тимчасово, мовила із щирістю, що не викликала ніяких сумнівів:
— Вона — створіння настільки вишукане, що очей не відвести. Не можу дивитися на неї без захоплення; і всім серцем їй співчуваю.
Од радості містер Найтлі не знав, що й казати; а поки він збирався з відповіддю, містер Вудхаус, все ще думаючи про Бейтсів, мовив:
— Дуже жаль, що їм живеться так сутужно! Дуже жаль! Мені часто хотілося — щоправда, на це непросто наважитися — зробити хоча б якісь невеличкі, дрібні подарунки, щось таке незвичайне — ось ми закололи порося, і Емма хоче послати їм полядвичку або задній окіст; порося ще молоде, і м'ясо — ніжне, гартфілдська свинина не така, як скрізь, та все ж це — свинина; і, моя люба Еммо, якщо вони дійсно приготують із неї добре підсмажені біфштекси, як це робиться в нас — на власному жиру, а не запікатимуть, бо запечена свинина — то погибель для будь-якого шлунку, варто, гадаю, послати їм окіст, еге ж, моя люба?
— Тату, я вже послала їм задню четвертину, бо знала, що в тебе виникне таке бажання. З окосту вони можуть зробити солонину, причому дуже смачну, а полядвичку — приготують так, як їм забажається.
— Вірно, моя люба, істинна правда. Я чомусь раніше про це не подумав, але так дійсно буде найкраще. Аби вони тільки не пересолили окіст; бо якщо його не пересолити і ретельно відварити, як це робить наш Серлі, і споживати помірно, з вареною ріпкою та невеликою кількістю моркви чи пастернаку, то, на мою думку, таку їжу не можна буде назвати нездоровою.
— Еммо, — озвався незабаром містер Найтлі, — у мене для вас новина. Ви ж любите новини, так от — по дорозі сюди я дещо почув і, гадаю, вам це буде цікаво.
— Новина! Авжеж, я завжди люблю новини! А що за новина? І чому це ви так посміхаєтеся? Де ви її почули? В Рендоллзі?
Він тільки й устиг сказати:
— Ні, не в Рендоллзі; я там і близько не був, — як двері розчинилися навстіж і в кімнату ввійшли міс Бейтс і міс Ферфакс. Почуття вдячності й бажання повідати новину так переповнювали міс Бейтс, що вона не знала, з чого почати. Містер Найтлі швидко переконався, що свій момент він уже проґавив і що йому тепер і півслова не дадуть сказати.
— Доброго ранку, любий добродію, як почуваєтесь? Моя мила міс Вудхаус, я просто не знаю, як мені висловити свою подяку! Така чудова четвертинка свинини! Ви такі щедрі! Чули новину? Містер Елтон збирається одружитися.
Емма не підозрювала, що може йтися про містера Елтона, і тому, почувши сказане, так здивувалася, що навіть трохи здригнулась і почервоніла.
— Оце і була моя новина: я думав, що вам цікаво буде її почути, — сказав містер Найтлі з усмішкою, котра мала засвідчити його правоту, бо частково справдилося те, про що він колись казав Еммі.